Відмінності між версіями «Літечко»
(→Медіа) |
|||
| Рядок 190: | Рядок 190: | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| − | + | {{#ev:youtube|0LfZ0FsAoJo}} | |
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
| Рядок 200: | Рядок 200: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Лето2.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Лето2.jpg|x140px]] | ||
| − | + | |} | |
| − | + | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
Поточна версія на 13:01, 25 лютого 2014
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Літечко, -ка, с. Ум. отъ літо.
Сучасні словники
ЛІТЕЧКО, а, сер. 1. Пестл. до літко 1. Надворі літечко, ясно й тепло, як в усі; скрізь пташки щебечуть (Нечуй-Левицький, II, 1956, 25); * Образно. — Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Любов Яновська, I, 1959, 332); * У порівняннях. Відлетів він [хороший настрій] у той день геть.., немов тепле літечко за безкрає море (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 135).
2. рідко. Пестл. до літо 2. Це були матері.. розкиданих долею по всіх фронтах синів, що від них ні вістоньки, ні чутки ось уже третє літечко (Олександр Довженко, I, 1958, 333).
Літечко - іменник, середній рід, неістота, II відміна.
Вірші
Ліна Костенко
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?
Літо промайне, наче один день – кажуть у народі. А й справді, влітку час спливає дуже швидко. Напевне, у ваших «літніх» планах – поїздка з батьками до моря або мандрівка у гори чи у табір за місто. А може, на село до бабусі та дідуся! Це чудово!
Червень
Одягнувши брилик свій,
Ходить червень-чародій,
Не спочине ні на мить –
Ягідки нам червонить:
Вишеньки-черешеньки,
І смачні сунички;
Запашні шовковички
Та ще й полунички…
(Наталка Поклад)
Сяють вишні наливні,
Аж тріщать від соку.
Червень геть почервонів
На горі високій.
Сад спросоння до землі
Нахиляє віти.
На присохлому зелі
Спочиває літо.
День спинився на мосту,
Небеса торкає.
«Годі! Більше не росту!» –
Сам собі гукає.
(Петро Перебийніс)
Загадки квітучого літа
Сонце пече
Липа цвіте,
Жито достигає…
Коли це буває?
(влітку)
Вдень на небі гуляє,
А ввечері на землю сідає.
(сонце)
Виросли на лузі
Сестрички маленькі,
Очки золоті, а вії біленьки.
(ромашка)
На просторах поля золотого
Сині зірочки тремтять.
Мов шматочки неба голубого,
Виграють, виблискують, горять.
(волошки)
Стебельце – пухнаста тростинка,
В середині – чорна вуглинка,
Пелюстки блискучі, мов лак.
Це квітує червоний…
(мак)
Горів у траві росистій
Ліхтарик золотистий.
Світив – і враз потух –
Перетворився в пух.
(кульбаба)
Білі горошинки
На зеленій стеблинці
(конвалії)
Стоїть при дорозі на одній нозі,
Хто її зрушить – плакати мусить.
(кропива)
Стрімко вибігли на гору
Дві подружки білокорі,
Дощик їм полоще кіски,
Звуть подружок цих…
(берізки)
У зеленому лісочку,
Під мережаним листочком
Червоніє невеличка
Спіла ягідка…
(суничка)
Їду,їду,
Ні коліс, ні сліду.
(човен)
Попід небо над лукою
Звівся дивний міст дугою.
Ще й оздоблений барвисто,
Мов на свято урочисте.
(веселка)
Медіа
Ілюстрації
|
|
|
|
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 530.
Вірші // Ангеляткова наука . – 2012. – №6. – С. 3.
Загадки/ Худож. Л.Гніппель. – К. : Гроно, 2000. – 15 с. : ілюстр. http://www.rozum.org.ua/index.php?a=term&d=21&t=153403
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_49.html
