Лютувати

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Лютува́ти, -ту́ю, -єш, гл. 1) Свирѣпствовать, злиться. Ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Лютує голод в Україні. Шевч. 332. Стеха дивиться, що з того буде, а сама так і лютує. Кв. II. 18. Лютував старий за те, що ляховку взяв, та вже як Бог дав їм дітей, старий їх простив. МВ. І. 73. 2) Паять.

Словник української мови.Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЛЮТУВАТИ 1, ую, уєш, недок.

1. на кого — що і без додатка. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину). Як скажений звір, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, ..так Чіпка кинувся, скочив угору... (Панас Мирний, I, 1949, 309); Надворі Пірат лютує на старців (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 479); // Виявляти безжальну жорстокість, нещадність (про людину). Ревуть, лютують вороги; Козацтво преться без ваги — І покотились яничари (Тарас Шевченко, I, 1963, 199); Немало він зла накоїв людям під час війни і ниньки лютує (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 290); // з кого, рідко над ким. Знущатися з кого-небудь. — Мундзю! — крикнув з докором Тоньо. — Що се ти робиш? Чи ж то годиться лютувати над бідним створіннєм [створінням]? (Іван Франко, III, 1950, 14); // на кого і без додатка. Бути в стані розлюченості, гніву, виявляти гнів; дуже сердитися. Як же то і лютувала та воювала Параска, що не її одділено (Панас Мирний, IV, 1955, 94); — Найбільше лютує на мене Підпара (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 40); Усередині в неї все клекотіло, вона лютувала і на дівчину, і на Софію, що послала ту з дровами (Іван Микитенко, II, 1957, 297).

2. Виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду тощо). Люде гинуть, лютує голод в Україні (Тарас Шевченко, II, 1953, 14); В цій місцевості [в Адлері] лютує малярія (Микола Трублаїні, II, 1955, 40); І холод, і мряка надворі панує, А вітер осінній реве і лютує (Борис Грінченко, I, 1963, 10); Надворі лютувала хуртовина (Євген Кравченко, Квіти... 1959, 68). Лютува́ти, ту́ю, єш, гл.

1) Свирѣпствовать, злиться. Ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Лютує голод в Україні. Шевч. 332. Стеха дивиться, що з того буде, а сама так і лютує. Кв. II. 18. Лютував старий за те, що ляховку взяв, та вже як Бог дав їм дітей, старий їх простив. МВ. І. 73.

2) Паять. ЛЮТУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех., заст. Паяти. Він сідав, не роздягаючись, із поршнем од тракторного мотора в руках або з бачком, якого ніс лютувати (Ю. Янов., Мир, 1956, 281).

Оргфоргафічний словник

Лютувати 1 дієслово недоконаного виду виявляти хижацтво, кровожерність, злість

Лютувати 2 дієслово недоконаного виду паяти рідко лютувати -у́ю, -у́єш, недок. 1) на кого – що і без додатка. Виявляти хижацтво, кровожерність, злість (про звіра, тварину). || Виявляти безжальну жорстокість, нещадність (про людину). || з кого, рідко над ким. Знущатися з кого-небудь. || на кого і без додатка. Бути в стані розлюченості, гніву, виявляти гнів; дуже сердитися. 2) Виявлятися з надзвичайною силою (про мороз, негоду тощо).

лютувати 1) (бути у стані граничного роздратування, гніву; дуже сердитися); лютитися, лютуватися, розлютовуватися, розлютуватися, розлючуватися, розлютитися, роз'ятрюватися, роз'ятритися, біснуватися, звіріти, скаженіти, шаленіти, шаліти, роз'ярятися, роз'яритися, навіженіти, навісніти, сатаніти, яритися, яріти, ярувати, решетитися, біситися — Пор. сердитися 2) див. бушувати

Лють

Від слова лють,пішло слово лютувати. ЛЮТЬ, і, жін.

1. Те саме, що лютування 1. Четверо запінених і охриплих від люті цепних псів вовчими стрибками наближалися до парубка (Олесь Донченко, III, 1956, 51).

2. Почуття роздратування, злості, гніву. Духа ж поступу й науки Хочуть вбити ті падлюки; ..Та — нінащо вся їх лють, Хоч кров людську ллють і п'ють! (Іван Франко, XIII, 1954, 394); А кинеться ворог в люті, На мене піде війною — Я танки, із криці куті, Поставлю в полях стіною (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 108); * Образно. Люто ґвалтують собаки.. Рветься і не може вискочить зовсім зубата лють з глибокої пащі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 225); // на кого, до кого, проти кого. Таке почуття, спрямоване на кого-небудь. У такі хвилини занепаду й розгубленості в душі його ще з більшою силою бушувала лють на Шумейка (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 105); Данько почував, як прокидається в ньому лють до пришельців (Олесь Гончар, II, 1959, 46); У пасічника була не тільки соціальна, але й особиста лють проти куркулів (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 209).

3. чого, яка. Надзвичайної сили вияв (про мороз, негоду тощо). Пішов [Іван] вздовж річки, повний пекучого гніву і злоби до її вічного шуму, до киплячої люті (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332); Зелена рунь, як гай, Здолавши лють зими, важкі морозу пута, ..В блакитнім поливі текла за небокрай (Андрій Малишко, Полудень.., 1960, 64); Ми не скорилися люті морозу, хоч він і пронизував до кісток (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 7).

Ілюстрації

01.03.18-shaleni-znizhki-sale-lutiy-2018-masla-smazki-arlanda.jpg 1f9726b37e93491f1be295f3c1e8b726.jpg Zatyazhnye morozy ustanovilis na yuzhnom urale -640x394.jpg

Медіа



Словник синонімів

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища - діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИрідше,БІСИ́ТИСЯпідсил.,БІСНУВА́ТИСЯпідсил.,ЛЮТУВА́ТИпідсил.,ЛЮТУВА́ТИСЯпідсил.розм., ЛЮТИ́ТИСЯпідсил.розм., НАВІСНІ́ТИпідсил.,СКАЖЕНІ́ТИпідсил.,ШАЛЕНІ́ТИпідсил.,ШАЛІ́ТИпідсил.,САТАНІ́ТИпідсил.розм.,БУ́ЙСТВУВАТИпідсил.рідко,БУРХОТА́ТИ[БУРХОТІ́ТИ]підсил.рідко,ЯРИ́ТИСЯпідсил.рідко,ЯРІ́ТИпідсил.рідко,ШПУВА́ТИдіал.А за вікном надворі бушує й казиться ніч - хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися - так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам’ятай, - вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення - шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер.

Див.також

Зовнішні посилання