Лютувати
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 10:12, 16 жовтня 2018; Vhkabanova.fpmv18 (обговорення • внесок)
Лютува́ти, -ту́ю, -єш, гл. 1) Свирѣпствовать, злиться. Ревуть, лютують вороги. Шевч. 59. Лютує голод в Україні. Шевч. 332. Стеха дивиться, що з того буде, а сама так і лютує. Кв. II. 18. Лютував старий за те, що ляховку взяв, та вже як Бог дав їм дітей, старий їх простив. МВ. І. 73. 2) Паять.
==Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)==
