Відмінності між версіями «Люляння»
(→Ілюстрації) |
(→Сучасні словники) |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572. | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572. | ||
| + | |||
| + | "Люляння" - вірш Лесі Українки (1871-1913) | ||
| + | Тихо, тихо, ніч настала, | ||
| + | Зіроньками небо встала. | ||
| + | Місяченько блищить, | ||
| + | Люляй, люляй, дитятко спить. | ||
| + | "Сніг" - вірш Миколи Вінграновського (1936-2004) | ||
| + | А мати йде, і сніг рипить, | ||
| + | І вітер з нею гомонить, | ||
| + | І тиша дивовижна йде, | ||
| + | І люляння йде, йде, йде. | ||
| + | "Зачарована Десна" - повість Олександра Довженка (1894-1956) | ||
| + | І ось я вже на плоту, і мене хитають хвилі, і я пливу, пливу кудись у широкий світ, у казку, в люляння. | ||
| + | ''' | ||
| + | Словник української мови''' | ||
| + | Люляння - 1. Коливання, хитання з боку в бік. 2. Пісня, яку співають, щоб заколисати дитину. | ||
| + | '''Англо-український словник''' | ||
| + | Lullaby - 1. колискова пісня; 2. коливання, хитання. | ||
| + | '''Історія походження:''' | ||
| + | Слово "люляння" походить від праслов'янського lьlьjьnьje, що означає "гойдати". Це слово споріднене з литовським liuliuoti ("гойдати"), латиським ļūlāt ("гойдати"), польським lullаć ("гойдати"). | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
Версія за 20:24, 9 квітня 2024
Люляння, -ня, с. Баюканье.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572.
"Люляння" - вірш Лесі Українки (1871-1913) Тихо, тихо, ніч настала, Зіроньками небо встала. Місяченько блищить, Люляй, люляй, дитятко спить. "Сніг" - вірш Миколи Вінграновського (1936-2004) А мати йде, і сніг рипить, І вітер з нею гомонить, І тиша дивовижна йде, І люляння йде, йде, йде. "Зачарована Десна" - повість Олександра Довженка (1894-1956) І ось я вже на плоту, і мене хитають хвилі, і я пливу, пливу кудись у широкий світ, у казку, в люляння. Словник української мови Люляння - 1. Коливання, хитання з боку в бік. 2. Пісня, яку співають, щоб заколисати дитину. Англо-український словник Lullaby - 1. колискова пісня; 2. коливання, хитання. Історія походження: Слово "люляння" походить від праслов'янського lьlьjьnьje, що означає "гойдати". Це слово споріднене з литовським liuliuoti ("гойдати"), латиським ļūlāt ("гойдати"), польським lullаć ("гойдати").
Ілюстрації
|
|
|
|
