Відмінності між версіями «Люляння»
(→Медіа) |
|||
| Рядок 51: | Рядок 51: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/факультет журналістики]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/факультет журналістики]] | ||
| − | [[Категорія:Слова | + | [[Категорія:Слова 2024 року]] |
Версія за 19:30, 18 квітня 2024
Люляння, -ня, с. Баюканье.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ЛЮЛЯТИ, люляю, люляєш, недок., перех. і без додатка, розм. Колихати, приспівуючи. Десь недалечко хтось потихесечку дитину люляв (Марко Вовчок, I, 1956, 345); Люляю, люляю, Поб'ю котка, полаю, Щоб по ночах не ходив, Малих діток не будив (Українські народні пісні, 2. 1965, 6).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 572.
"Люляння" - вірш Лесі Українки (1871-1913) Тихо, тихо, ніч настала, Зіроньками небо встала. Місяченько блищить, Люляй, люляй, дитятко спить.
"Сніг" - вірш Миколи Вінграновського (1936-2004) А мати йде, і сніг рипить, І вітер з нею гомонить, І тиша дивовижна йде, І люляння йде, йде, йде. "Зачарована Десна" - повість Олександра Довженка (1894-1956) І ось я вже на плоту, і мене хитають хвилі, і я пливу, пливу кудись у широкий світ, у казку, в люляння.
Словник української мови Люляння - 1. Коливання, хитання з боку в бік. 2. Пісня, яку співають, щоб заколисати дитину.
Англо-український словник Lullaby - 1. колискова пісня; 2. коливання, хитання.
Історія походження: Слово "люляння" походить від праслов'янського lьlьjьnьje, що означає "гойдати". Це слово споріднене з литовським liuliuoti ("гойдати"), латиським ļūlāt ("гойдати"), польським lullаć ("гойдати").
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
https://youtu.be/lzbQgwjy8wc?si=aQ8uEgTH2EYopYbC
