Відмінності між версіями «Люлька»
(→Іноземні словники) |
|||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
Лю́лька ми́ру див. мир1; Смокта́ти лю́льку див. смокта́ти; Тягти́ лю́льку див. тягти́. | Лю́лька ми́ру див. мир1; Смокта́ти лю́льку див. смокта́ти; Тягти́ лю́льку див. тягти́. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
Версія за 19:38, 29 листопада 2014
Люлька, -ки, ж. 1) Курительная трубка. Вас. 148. Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не варт і собаки. Ном. № 12600. У гуцуловъ части трубки называются: вершок, въ который набивается табакъ, сподок — въ него затыкается чубук; они дѣлаются каждый отдѣльно и скрѣпляются чо́пиком; надъ вершком находится накривка или шишка (крышка), которая къ вершку прикрѣплена кочергою — треугольною металлическою пластинкою, въ которой крышка поворачивается на чопу; металлическія украшеніи крышки (завитки) наз. кучерями: сподо́к украшается гре́бінем, а гдѣ послѣдняго нѣтъ, тамъ для крѣпости соединяетъ сподо́к съ вершко́м проволочная плетінка; та часть чубука, которая берется въ ротъ, наз. пищок. Шух. I. 276, 277. 2) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 379. Ум. Люлечка. Козак сердега люлечку потягає. Нп.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛЮЛЬКА 1, и, жін. Приладдя для куріння, що складається з мундштука і чашечки для накладання тютюну. Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька Козаку в дорозі Знадобиться! (Сто пісень для молоді, 1946, 223); Сів [москаль] на окопі та й почав насипати тютюну в люльку (Нечуй-Левицький, I, 1956, 71); Вихопив жаринку з багаття Лесь Якубенко і пальцем затовк її в люльку (Михайло Стельмах, I, 1962, 504); * У порівняннях. На другому кінці столу вже підводиться висохлий, як люлька, чабан Горпищенко з міцним гранчастим келешком у руці (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 142); // Таке приладдя з запаленим тютюном, що димить. Лежить [Опанас] у садку під грушею, люльку пихкає (Марко Вовчок, I, 1955, 23); Синій димок од люльки тонесенькою спіраллю розправляється і знову звивається вгорі в маленьку сіро-голубу хмарку (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 30).
УКРЛІТ.ORG_Cловник
Лю́лька ми́ру див. мир1; Смокта́ти лю́льку див. смокта́ти; Тягти́ лю́льку див. тягти́.
Ілюстрації
|
|
|
|
