Лутка

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Лутка, -ки, ж. Оконный косякъ. Я за луткою коло вікна сиджу. Г. Барв. 292. ЛУ́ТКА, и, жін., чого і без означення.

1. Бокова частина віконної або дверної рами, стесана навскіс; косяк (див. косяк 1 2). Вікна паничевого дому курились димом. Вогонь.. вже облизував лутки знадвору (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 90); З хати вже вирвані лутки дверей і вікон, і вона, біла, дивиться на світ проваленими страхітливими очима (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 552).

2. Те саме, що підвіконня. Антон із Сашком примостились на лутці і вслухались у читання (Андрій Головко, I, 1957, 273); Поклав [Апостол] на лутку вікна баян (Юрій Яновський, IV, 1959, 119); Лігши грудьми на лутку вікна, дивився з другого поверху вниз Семен Барабаш (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 60).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 559.