Відмінності між версіями «Лускавка»
(→Ілюстрації) |
(→Див. також) |
||
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | Наприкінці XIX ст. в українському народному жіночому одязі з’являються разки дутих (на зразок ялинкових прикрас) із дзеркальним відблиском намистин. Дешеві і тому доступні простацькі «світлячки», або ж «лускавки» чи «надуванні», значно потіснили инші намиста, змінивши естетичні вподобання українок, яким надміру блискучі намиста здалися надзвичайно ефектним доповненням одягу. | ||
| + | |||
| + | Особливістю ансамблю святкового народного вбрання покутянок, гуцулок та буковинок були так звані «венеційські коралі», або як їх іще називали «писані пацьорки», котрі носили разом з иншими прикрасами. Вишукані «венеційські коралі» коштували досить дорого, оскільки їхнє виготовлення вимагало великих зусиль (ручне декорування) та недешевих матеріялів. Округлі скляні кульки діяметром 9-16 мм венеційські майстри розписували кольоровими емалями й інкрустували золотом та кольоровим склом; орнамент складався з прямих та хвилястих ліній, закрутів, кілець або цяток. Найціннішим вважалося намисто з великих, щедро золочених кораликів. | ||
| + | |||
| + | Упродовж XIX – першої половини XX ст. в оздобленні українського народного одягу поряд із намистами зі скляних кораликів поширюються і прикраси з бісеру: «гирдани», «гардяники», «ґердани», «галочки», «голочки», «згардочки», «дробинки», «ланки», «лучки», «очка», «ширинки» тощо. Найдавніші такі вироби, які зберігаються в художніх музеях, походять із XIX ст. Високий художній рівень цих творів дає підстави припускати існування народної традиції бісерних оздоб ще у XVIII ст. | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Версія за 23:41, 16 жовтня 2018
Лу́скавка, -ки, ж. 1) Коса (орудіе), толщина которой не вездѣ одинакова, почему она легко ломается. Желех. 2) Конецъ кнута, придѣлываемый для хлопанья. Желех.
Зміст
Сучасні словники
- Коса
- Коса (орудіе), толщина которой не вездѣ одинакова, почему она легко ломается. Желех.
- Конецъ кнута, придѣлываемый для хлопанья. Желех.
- ЛУСКАВКА, ЛУСКАВКИ - Зерно соняшника
- Жіноча прикраса з бісеру
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Наприкінці XIX ст. в українському народному жіночому одязі з’являються разки дутих (на зразок ялинкових прикрас) із дзеркальним відблиском намистин. Дешеві і тому доступні простацькі «світлячки», або ж «лускавки» чи «надуванні», значно потіснили инші намиста, змінивши естетичні вподобання українок, яким надміру блискучі намиста здалися надзвичайно ефектним доповненням одягу.
Особливістю ансамблю святкового народного вбрання покутянок, гуцулок та буковинок були так звані «венеційські коралі», або як їх іще називали «писані пацьорки», котрі носили разом з иншими прикрасами. Вишукані «венеційські коралі» коштували досить дорого, оскільки їхнє виготовлення вимагало великих зусиль (ручне декорування) та недешевих матеріялів. Округлі скляні кульки діяметром 9-16 мм венеційські майстри розписували кольоровими емалями й інкрустували золотом та кольоровим склом; орнамент складався з прямих та хвилястих ліній, закрутів, кілець або цяток. Найціннішим вважалося намисто з великих, щедро золочених кораликів.
Упродовж XIX – першої половини XX ст. в оздобленні українського народного одягу поряд із намистами зі скляних кораликів поширюються і прикраси з бісеру: «гирдани», «гардяники», «ґердани», «галочки», «голочки», «згардочки», «дробинки», «ланки», «лучки», «очка», «ширинки» тощо. Найдавніші такі вироби, які зберігаються в художніх музеях, походять із XIX ст. Високий художній рівень цих творів дає підстави припускати існування народної традиції бісерних оздоб ще у XVIII ст.
