Лопуцьок

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Лопуцьок, -цька, м. Молодой мягкій стебель растенія, употребляемый въ нищу. Сим. 135. Хиба моя душа з лопуцька, не хоче того, чого й людська. Ном. № 1588.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 548. ЛОПУ́ЦЬОК, цька, чол., розм. Молода, соковита стеблина деяких рослин, звичайно їстівна. А сирота її в селі.. Лопуцьки їсть, ставочки гатить (Тарас Шевченко, II, 1953, 13); — Миколо, глянь, скільки смовді! Це була рослина з товстим, налитим соком солодким лопуцьком (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 274). ♦ Душа не з лопуцька у кого — хто-небудь не байдужий до чогось. — І я ласий до солодкого, — жартує [Володько], — сказано: кожна душа не з лопуцька, того ж хоче, що й людська (Марко Вовчок, VI, 1956, 285); Люблю я таких людей завзятих, щоб душа в них була не з лопуцька, щоб оглядали життя з високої конструкції (Юрій Яновський, I, 1954, 316)

Ілюстрації

251 Heracleum sibiricum.jpg 5.png Borschvnik-sibrskiy-opis-roslini-vlastivost 531.jpeg DSC 6838.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання