Ковбок

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Ко́вбок, -бка, м. Болѣе толстая часть дерева, уже отрѣзанная отъ вершины. Шух. І. 88. 177. Ум. Ко́вбчик. Вх. Зн. 26. КО́ВБОК, бка, ч., діал. Колода (див. коло́да1 1). Великий ковальський міх.. кидав довкола червоним полум’ям і обливав стоячого з клевцем коваля, що з розгоном підносив його на вбите в дубовий ковбок ковадло (Кобр., Вибр., 1954, 174); — А ти на той ковбок сядь, бо ослонів в мене нема… (Ірчан, II, 1958, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 203.

Ковбок, бка, м. Болѣе толстая часть дерева, уже отрѣзанная отъ вершины. Шух. І. 88. 177. Ум. Ко́вбчик. Вх. Зн. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 261.