Ковалик

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Ковалик, -ка, м. Ум. отъ коваль. КОВА́ЛИК, а, чол. 1. Зменш.-пестл. до коваль. [Відьма:] Скував ковалик голосочок, Ну, нестемітно ж як дзвіночок!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 119); Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: — Ковалю-ковалику, скуй голосок, такий, як у матінки (Павло Тичина, I, 1957, 152). 2. Жук, який, перевертаючись зі спинки на черевце, видає характерний тріскотливий звук. Ковалики мають подовжене тіло, малу голову (Шкідники.. рослин, 1949, 39); Мов маленькі, випадкові кулі, дзенькають над хлібами мідно-зеленаві ковалики (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 7).

Коваль (значення)

Коваль — майстер, що займається термічною і механічною обробкою металу (ковальством). Одна з найдавніших виокремлених професій.

Прізвище

Коваль — поширене українське (також польське — пол. Kowal — Ко́валь) прізвище, за назвою фаху коваль.