Клекіт

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Кле́кіт, -коту, м. 1) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю клекіт, і собі зайшов коли там лайка така!.. Верхнеднѣпров. у. 2) Крикъ орла.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КЛЕ́КІТ, коту, чол. Дія за значенням клекотіти та звуки, утворювані цією дією. Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Панас Мирний, V, 1955, 264); Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (Андрій Головко, I, 1957, 270); Журавлиний линув клекіт (Терень Масенко, Сорок... 1957, 22); Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (Іван Франко, IV, 1950, 280); Задавлений плач, глухий болізний [болісний] клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст (Панас Мирний, I, 1954, 360); На захід летіли мотори, і в небі стояв кулеметний клекіт (Петро Панч, В дорозі, 1959, 38); Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 9); Вони [молодиці] разом верещали, ґвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 363).

"Словопедія"

КЛЕКІТ клекотіння, клекотання; (вод) вирування, бурхання, шумування, кипіння; поет. клект

УКРЛІТ.ORG_Cловник

1.КЛЕ́КІТ, коту, ч. Дія за знач. клекоті́ти та звуки, утворювані цією дією. Орли-чорнокрильці літають, Клекотом звіра на кістки скликають (Мирний, V, 1955, 264); Над головами летів якийсь птах з шумом, з клекотом (Головко, І, 1957, 270); Журавлиний линув клекіт (Мас., Сорок.., 1957, 22); Хоч і як недалеко було від нас до нього, але за ревом та клекотом води ми не могли розібрати ані одного слова (Фр., IV, 1950, 280); Задавлений плач, глухий болізний [болісний] клекіт у грудях вирвались з одкритих, смагою спалених уст (Мирний, І, 1954, 360); На захід летіли мотори, і в небі стояв кулеметний клекіт (Панч, В дорозі, 1959, 38); Вдалині лунав клекіт баталії між сухопутними арміями (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 9); Вони [молодиці] разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати (Н.-Лев., II, 1956, 363).

2.Клекіт, коту, м.

а) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!. Верхнеднѣпров. у.

б) Крикъ орла.

Орфоепічний словник української мови

клекіт [кле/к'іт] -коту, м. (на) -кот'і

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Клекіт, -коту, м. 1) Шумъ, гамъ. Вони всі говорили разом, та так голосно, що од того клекоту не було чути ні одного слова. Левиц. Пов. 110. Ішов мимо шинку, слухаю — клекіт, і собі зайшов — коли там лайка така!.. Верхнеднѣпров. у. 2) Крикъ орла.

«Словники України on-line»

кле́кіт – іменник чоловічого роду

відмінок однина множина називний кле́кіт родовий кле́коту давальний кле́коту, кле́котові знахідний кле́кіт орудний кле́котом місцевий на/у кле́коті кличний кле́коте*

Український тлумачний словник

клекіт -коту, ч. Дія за знач. клекотіти та звуки, утворювані цією дією.

Іноземні словники

українська-англійська Словник

клекіт англійська Переклад на англійську: clack

rattle

clatter

ЯНДЕКС словари

клекіт Существительное

клокот

кл¸кот, клект

Толковый словарь Ушакова

клекот - КЛЁКОТ, клёкота, ·муж. Прерывистые звуки, издаваемые орлами и другими крупными птицами

Ілюстрації

Zur.jpg Kohannya.jpg 15439038.jpg

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=10hsT-9PHeo

Цікаві факти

Клекіт лелек.Відчуття очевидця

"Ще в 2003 ро­ці ме­ні ви­па­ла на­го­да по­ї­ха­ти під­сес­трич­кою на но­ваць­кий та­бір — до­по­мог­ти за­бав­ля­ти ді­тей і при­га­да­ти своє влас­не но­ва­ку­ван­ня. Ме­ні над­зви­чай­но спо­до­ба­лось, а особ­ли­во те, що я — вже стар­ши­на.

Ме­ні зно­ву за­кор­ті­ло на но­ваць­кий та­бір, і піс­ля двох ро­ків очі­ку­ван­ня з’яви­ла­ся та­ка ока­зія. Моя влас­на но­ваць­ка сес­трич­ка Оля Свід­зинсь­ка зап­ро­си­ла ме­не на та­бір в ро­лі пи­са­ря. Як тут бу­ло не прий­ня­ти та­ку спо­сус­ли­ву про­по­зи­цію?!

І ось я стою під бу­дин­ком сес­трич­ки Олі (там бу­ла збір­ка до від’їз­ду). Бі­ля ме­не бі­га­ють но­вач­ки, яких я ще не знаю; їх­ні бать­ки, яких я тим біль­ше не знаю, щось не­тер­пля­че ви­рі­шу­ють з сес­трич­кою Кат­ру­сею та під­сес­трич­кою Олі — Му­ра­хою. У всіх на дум­ці тіль­ки од­не — де Оля? По­дай­те нам Олю! І ось з’яв­ля­єть­ся Оля, а це оз­на­чає, що мить від’їз­ду вже близь­ка... На­реш­ті всі в бу­си­ку: роз­мов­ля­ють і смі­ють­ся, але у всіх на ду­ші схви­льо­ва­ність і пе­ред­чут­тя чо­гось но­во­го, ще не­ба­че­но­го і не­ві­до­мо­го.

В бу­си­ку бі­ля ме­не си­дить п. На­та­ля — ма­ма трьох но­ва­чок. Во­на бу­де до­по­ма­га­ти нам з кух­нею. Зна­йо­ми­мо­ся. Ду­же при­єм­на лю­ди­на, в жит­ті якої бу­ло, є і бу­де ба­га­то ці­ка­вих при­год, нап­рик­лад, сплав на бай­дар­ках по річ­ці на ме­до­вий мі­сяць...

За вік­ном вид­но ас­фаль­то­ва­ну до­ро­гу і по­о­ди­но­кі де­рев­ця. Аж ось на об­рії з’яв­ля­єть­ся зе­ле­ний шпиль. Ми їде­мо да­лі, і пе­ред на­ми на тлі бла­кит­но­го не­ба ви­рос­та­ють Кар­па­ти.

На та­бо­рі бу­ли зле­ти і па­дін­ня, як на будь-яко­му та­бо­рі, але че­рез те, що впро­довж усьо­го ча­су за на­ми сте­жи­ли і до­по­ма­га­ли нам ле­ле­ки, ми в кін­ці та­бо­ру змог­ли по­до­ла­ти си­лу зем­но­го тя­жін­ня, між­мо­ле­ку­ляр­ну вза­є­мо­дію і прос­то нев­мін­ня людсь­ко­го ро­зу­му і... та­ки по­ле­ті­ти!

Мо­ї­ми на­йу­люб­ле­ні­ши­ми міс­ця­ми на та­бо­рі бу­ли: го­ри­ще, на яко­му ду­же доб­ре спа­ти; че­реш­ня — мрія для за­тя­то­го лю­би­те­ля ла­зан­ня по де­ре­вах і ла­су­ван­ня со­лод­ки­ми яго­да­ми; схо­ди в ні­ку­ди, себ­то в сад на го­рі; кри­ни­ця, кор­бу якої я жод­но­го ра­зу не к­ру­ти­ла, хо­ча від­ро ви­тя­га­ла час­то; міс­це під яб­лу­нею, де щодня від­бу­ва­ла­ся пе­реп­ра­ва з од­ні­єї до­би в ін­шу під час Рад за іс­то­рич­ним іг­ро­вим ком­плек­сом «За­хис­ни­ки рід­но­го вог­ни­ща»; і, зви­чай­но, наш стар­шинсь­кий сто­лик із «Вміс­ти­ли­щем для муд­рих ду­мок». Спіл­ку­ва­ти­ся тут мож­на бу­ло у всіх ас­пек­тах цьо­го сло­ва — що­най­ве­се­лі­ше, що­най­доб­рі­ше, що­най­ро­зум­ні­ше, ці­ка­ві­ше, ори­ґі­наль­ні­ше, екс­тре­маль­ні­ше та прос­то по-людсь­ки.

Ді­ти за­ли­ши­ли в мо­їй пам’яті тіль­ки ду­же ве­ли­ке по­чут­тя прив’яза­нос­ти і вдяч­нос­ти за та­ку нас­прав­ді ве­се­лу та ко­льо­ро­ву при­го­ду (ко­льо­ри від­би­ли­ся на­віть на мо­їх шта­нах).

Ось до якої час­тин­ки цьо­го­лі­тньої каз­ки ме­не при­ве­ли спо­га­ди про та­бір «Кле­кіт ле­лек» (с. По­бук Львівсь­кої обл.). Піс­ля цьо­го мож­на ска­за­ти тіль­ки, що сон­це зав­жди сві­тить яс­кра­во, прос­то де­ко­ли куп­час­ті і ша­ро­ві хмар­ки не про­пус­ка­ють цьо­го світ­ла, а вно­чі ми обер­не­ні за­дом до сон­ця. На за­кін­чен­ня ска­жу прос­то: жи­віть ко­льо­ро­во!" Пи­сар На­фа­ня (сес. Лі­да Чир) Більше читайте тут: [посилання http://vydavnytstvo.plastscouting.org/vor/arkhiv/145/8.html]