Відмінності між версіями «Канючити»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Канючити29.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Kan2903.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 15:07, 29 березня 2024
Каню́чити, -чу, -чиш, гл. Клянчить. Ото канючить. Ном. № 2769.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках КАНЮЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., зневажл. Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити. Канючать [діти] хліба шмат під вікнами з торбами... (Г.-Арт., Байки.., 1958, 128); Гордощами його був величезний мамутів [мамонтів] ріг, що днів зо три канючив він його для музею в одного селянина (Вас., Вибр., 1954, 282); - Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями (Тулуб, Людолови, II, 1957, 78).
Ілюстрації
|
x140px |
Медіа
Див. також
Джерела та література
Тлумачний словник української мови
