Каляння

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 12:23, 24 листопада 2015; Aorepik.pi14 (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Каля́ння, с. Маранье, пачканье.

«Словник української мови»

Каля́ння, каляти - Марать, пачкать. Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати.., Жовтого саф'яна каляти (Українські народні думи.., 1955, 24); Дарка почала його [папірець] закладати незручно, мнучи й каляючи пальцями . (Леся Українка, III, 1952, 653);

Сучасні словники

Каляти - брудни́ти, паску́дити. 1. Зв’язуватися з ким-небудь непорядним, нечесним (перев. у бійці). — Та не подонок? — ще й зараз обурюється Микола.— Хотілося йому й по тикві дати, та вирішили, навіщо руки бруднити (О. Гончар); — До петельок кидаєшся, папірця носиш, та я не боюся. Лише рук не хочу бруднити об тебе (А. Хорунжий). 2. Робити щось невартісне, виконувати недостойну когось роботу. — Сагайдак-бей не жав “хліба козацького”. Та й навіщо було бруднити руки, коли йому і так належала лев’яча частка здобутого?! (З. Тулуб); — Вже коли писати, так писати, щоб і руки не паскудити. Спишу я все його життя (І. Нечуй-Левицький); Кадети цілу дорогу висміювали Василя .. Справді, украсти копу проса — це ж така мізерія, що доброму злодієві не варто руки каляти! (Д. Косарик); — Щоб я коло тебе (собаки) руки каляла. А щоб ти не діждала! — і пішла бабина дочка далі, лаючись (Укр.. казки).

  • перен. Укривати ганьбою кою-, що-небудь; плямувати. — Слава козача здавна славна! споконвіку ведеться.. І умру, а не попущу свого козачого роду каляти! (Панас Мирний, I, 1954, 232); Стоячи на становищі польських панів, каляв [Вахнянин] все, що є кращого і чесного у радикалів і народовців (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 151)

Ілюстрації

111.jpg 23434.jpg 2.jpg 23123435.jpg

Джерела та література

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 80.
  2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка.- К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 212.
  3. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 80.

Зовнішні посилання