Калябура
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 21:37, 22 листопада 2015; Ivdruts.pi14 (обговорення • внесок)
Калябу́ра, -ри, ж. Лужа.
«Словарь української мови»
Калябу́ра, -ри, ж. Лужа. З чужого коня і серед калябури вставай. Ном. № 9691.
Сучасні словники
КАЛЮ́ЖА, і, ж. Заглибина в грунті, наповнена водою або іншою рідиною. А сирота її в селі.. Лопуцьки їсть, ставочки гатить В калюжах з дітьми у яру (Шевч., II, 1953, 13); Ринок, при якому містився суд,— се була широка квадратова площа, з калюжею на середині (Фр., VII, 1951, 305); Величезна калюжа заросла травами, ліловими дзвониками і скидалась на озеро (Донч., VI, 1957, 266); // чого. Вода або інша рідина, налита у великій кількості на якій-небудь поверхні. — Упала я і далі нічого не пам’ятаю. Коли очунялась, аж уся в крові плаваю,— отака калюжа!.. (Мирний, III, 1954, 170).
