Відмінності між версіями «Каланник»

Версія за 15:11, 24 листопада 2015

«Словарь української мови»

Каланник, -ка, м. Бѣднякъ. Шух. І. 73. (Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 209.)

Сучасні словники

Каланник - Се слово заховалося й досі в устах люду на Підгір'ї (я чув його в Дрогобицькім повіті) в значенні бідного господаря каланити — бідувати [І.Ф.] [XIX] Другий відділ невільних людей, то були каланники [XIX] кала́нник, кала́нниця: хозяинъ (въ презрительномъ смыслѣ), лѣнтяй [ІФ,1890](Словничок з творів Івана Франка http://zbruc.eu/node/26106).

Каланник - а, ч., зах.Бідняк.(Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.).

Каланники - каланні люди, категорія невільного населення в Галичині в добу т. зв. руського права (15 і 16 вв.); вони були прикріплені до землі, найчастіше на церк. і держ. добрах, та платили чинш, проте могли диспонувати своїм майном та виступати в суді як свідки. Подекуди вони жили цілими оселями. К. нагадуютьзакупів з доби Руської Правди та селян-отчичів на укр. землях В. Князівства Лит. (Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 921-932. ).

Ілюстрації

Джерела та література

1. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 209.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. [1]
3. Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 921-932.[2]

Зовнішні посилання

• http://zbruc.eu/node/26106