Кадильниця

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

КАДИ́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Те саме, що кади́ло 1. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря.. й подав священикові кадильницю… (Н.-Лев., II, 1956, 268); В церкві пахне.. розігрітим воском, свіжовичиненими кожухами і прополісом, бо господар овитий титар клав у кадильницю до крихітки ладану пахучу замазку, якою бджоли шпаклюють вулики (Стельмах, І, 1962, 188). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68. Кадильниця, ці, ж. Кадильница. Піп почав кругом ріки ходить з кадильницею. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка.

Сучасні словники

Кадило, кадильниця один із символів православного богослужіння; посудина (металева чаша) на ланцюжках, в яку на розпечене вугілля кладуть запашну смолу східних дерев - ладан, який при згорянні утворює благовонний дим - фіміам. Ароматний дим ладану, який плавиться, символізує молитву і любов людини до Бога, що піднімаються до небес. Кадіння під час молитви вчиняється з апостольських часів. Про кадіння ладану можна прочитати в Старому Завіті. Ось як описує небесне богослужіння, яке вчиняється перед Самим Господом Янголами, Іоанн Богослов: «І прийшов другий Янгол, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами усіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Янгола перед Бога» (Апок. 8:3-4). Богослужбове кадіння буває повним, коли охоплює весь храм, і малим, коли кадять вівтар, іконостас і передстоячих людей з амвона. Коли кадіння вчиняється священним предметам - іконам, храму, воно відноситься до Бога, віддаючи Йому належну честь і хвалу. Коли ж кадило звертається до людей, цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, що носять в собі образ Божий. За традицією у відповідь на кадіння прийнято кланятися. Беручи кадило, священик впівголоса читає молитву: «Фіміам Тобі приносимо, Христе Боже наш, як пахощі наших душ. Прийми його на небесний Твій жертовник, і зішли нам благодать Всесвятого Твого Духу». Під час богослужіння кадило розгойдують і струшують, поширюючи пахощі. Кадило використовується не тільки за богослужінням, а й при вчиненні треб. Існують церковні кадила (мають ланцюжки, якими приєднуються до ручки) і келійні, інакше домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Іноземні словники

Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння.

Ілюстрації

Кадильниця.jpg Кадильниця1.jpg


Медіа

Цікаві факти

«Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3] Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть. Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1]

У іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.

Історія

Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння – спалювання на вугіллі ладану або фіміаму в певні моменти богослужіння. Хоча терміни кадило і кадильниця (грец. Θυμιατήιον, лат. Incensorium) часто виступають як синоніми, в наш час кадильниця переважно означає стаціонарну посудину для кадіння, а кадило – переносну. Кадіння ароматичних смол з глибокої давнини було частиною культу в різних релігійних традиціях. У старо-завітній скинії воскурення фіміаму відбувалося як на золотому жертовнику воскурень (Вих. 30, 1-10), так і в золотих кадильницях (Лев. 16, 12; 4 Цар. 25, 15, порівн. Євр. 9, 4), що були, зокрема, приладдям столу для хлібів приносин (Вих. 25, 29; 37, 16). 12 золотих кадильниць згадані серед приношень начальників 12 колін Ізраїлю (Числ. 7). Кадильниці використовувалися і після побудови Єрусалимського храму (3 Цар. 7, 50; 4 Цар. 25, 15), причому тільки священиками (2 Пар. 26, 16-19). У масоретському тексті Старого Завіту використано 2 слова: mahtah (грец. πρεϊον, лат. Turibulum; Лев. 16, 12; Числ. 16, 17; 17, 11) і miqteret (грец. Θυμιατήιον, лат. Turibulum; Єз. 8, 11; 2 Хр. 26, 19), які, ймовірно, позначали різні конструкції кадильниць: невеликого розміру на довгій ручці і ширшу на вертикальній підставці; другий термін міг позначати взагалі посудину для перенесення вугілля. В Одкровенні Іван Богословговорить про золоту кадильницю в руках ангела (Одкр. 8, 3.5). З введенням в християнське богослужіння використання ладану (IV ст.) була запозичена форма кадильниці, що вживалася в античних язичницьких культах – невелика металева чаша, підвішена на трьох ланцюжках до металевого кільця; така форма відома по пам'ятниках християнської іконографії, починаючи з V ст. Існували й стаціонарні кадильниці, що ставилися на підлогу або прикріплювалися, наприклад, до ківорію. Від VI-VII ст. збереглися бронзові кадильниці (на ланцюгах) з сиро-палестинського регіону, а також кадильниці на підставці, часто прикрашені рельєфним орнаментом із зображеннями сцен з священної історії. Збереглися свідчення про використання різних видів кадильниць на Заході: згідно Liber Pontificalis, одна стаціонарна кадильниця із золота була подарована імператором Костянтином I Латеранській базиліці, інша встановлена в соборі Св. Петра при Папі Сергії I; зображення кадильниці на коротких ланцюгах можна побачити на мозаїці VI ст. в базиліці Св. Віталія в Равенні. До XI ст. конструкція підвісної кадильниці була вдосконалена: щоб вугілля не випадало при кадінні, чаша була забезпечена кришкою з отворами, часто з верхом у вигляді хреста; для зручності накладання ладану був доданий ще один ланцюжок. Щоб регулювати висоту кришки над корпусом, не знімаючи кадильниці з руки, ланцюжок для кришки (з кільцем, що надягають на палець) стали просмикувати через отвір посередині диска, на якому закріплені решта ланцюжків і за який тримають кадильницю. Такий пристрій кадильниці став переважаючим як на Заході, так і на Сході. У XV-XVIIст. російські майстри виготовляли кадильниці у вигляді моделей храмів, найбільш вишукані з них виконані із золота і прикрашені дорогоцінними каменями.

Найбільше у світі кадило

Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.