Відмінності між версіями «Кадильниця»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 1: Рядок 1:
                  КАДИ́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Те саме, що кади́ло 1. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря.. й подав священикові кадильницю… (Н.-Лев., II, 1956, 268); В церкві пахне.. розігрітим воском, свіжовичиненими кожухами і прополісом, бо господар овитий титар клав у кадильницю до крихітки ладану пахучу замазку, якою бджоли шпаклюють вулики (Стельмах, І, 1962, 188).
+
КАДИ́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Те саме, що кади́ло 1. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря.. й подав священикові кадильницю… (Н.-Лев., II, 1956, 268); В церкві пахне.. розігрітим воском, свіжовичиненими кожухами і прополісом, бо господар овитий титар клав у кадильницю до крихітки ладану пахучу замазку, якою бджоли шпаклюють вулики (Стельмах, І, 1962, 188).  
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68.
+
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68.  
Кадильниця, ці, ж. Кадильница. Піп почав кругом ріки ходить з кадильницею. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка.                                                     ''Рудч. Ск. 174. Ум. '''Кади́льничка.'''
+
Кадильниця, ці, ж. Кадильница. Піп почав кругом ріки ходить з кадильницею. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка. ''Рудч. Ск. 174. Ум. '''Кади́льничка.'''  
[[Категорія:Ка]]
+
==Сучасні словники==
.
+
Кадило, кадильниця
 +
один із символів православного богослужіння; посудина (металева чаша) на ланцюжках, в яку на розпечене вугілля кладуть запашну смолу східних дерев - ладан, який при згорянні утворює благовонний дим - фіміам. Ароматний дим ладану, який плавиться, символізує молитву і любов людини до Бога, що піднімаються до небес.
 +
Кадіння під час молитви вчиняється з апостольських часів. Про кадіння ладану можна прочитати в Старому Завіті.
 +
Ось як описує небесне богослужіння, яке вчиняється перед Самим Господом Янголами, Іоанн Богослов: «І прийшов другий Янгол, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами усіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Янгола перед Бога» (Апок. 8:3-4).
 +
Богослужбове кадіння буває повним, коли охоплює весь храм, і малим, коли кадять вівтар, іконостас і передстоячих людей з амвона. Коли кадіння вчиняється священним предметам - іконам, храму, воно відноситься до Бога, віддаючи Йому належну честь і хвалу. Коли ж кадило звертається до людей, цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, що носять в собі образ Божий. За традицією у відповідь на кадіння прийнято кланятися.
 +
Беручи кадило, священик впівголоса читає молитву: «Фіміам Тобі приносимо, Христе Боже наш, як пахощі наших душ. Прийми його на небесний Твій жертовник, і зішли нам благодать Всесвятого Твого Духу».
 +
Під час богослужіння кадило розгойдують і струшують, поширюючи пахощі.
 +
Кадило використовується не тільки за богослужінням, а й при вчиненні треб.
 +
Існують церковні кадила (мають ланцюжки, якими приєднуються до ручки) і келійні, інакше домашні (з фіксованою ручкою збоку).
 +
==Іноземні словники==
 +
Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння.
  
http://www.kplavra.kiev.ua/rebr_img/1327/1412772676.jpg
+
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кадильниця.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кадильниця1.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:кадильниця2.jpg|x140px]]
  
 +
|}
 +
==Медіа==
 +
{{#ev:youtube| oVwDjj1DTwM}}
 +
https://www.youtube.com/watch?v=oVwDjj1DTwM
  
Кадило, кадильниця
+
==Цікаві факти==
один із символів православного богослужіння; посудина (металева чаша) на ланцюжках, в яку на розпечене вугілля кладуть запашну смолу східних дерев - ладан, який при згорянні утворює благовонний дим - фіміам. Ароматний дим ладану, який плавиться, символізує молитву і любов людини до Бога, що піднімаються до небес.
+
«Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3]
Кадіння під час молитви вчиняється з апостольських часів. Про кадіння ладану можна прочитати в Старому Завіті.
+
Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть.  
Ось як описує небесне богослужіння, яке вчиняється перед Самим Господом Янголами, Іоанн Богослов: «І прийшов другий Янгол, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами усіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Янгола перед Бога» (Апок. 8:3-4).
+
Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1]
Богослужбове кадіння буває повним, коли охоплює весь храм, і малим, коли кадять вівтар, іконостас і передстоячих людей з амвона. Коли кадіння вчиняється священним предметам - іконам, храму, воно відноситься до Бога, віддаючи Йому належну честь і хвалу. Коли ж кадило звертається до людей, цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, що носять в собі образ Божий. За традицією у відповідь на кадіння прийнято кланятися.
+
Беручи кадило, священик впівголоса читає молитву: «Фіміам Тобі приносимо, Христе Боже наш, як пахощі наших душ. Прийми його на небесний Твій жертовник, і зішли нам благодать Всесвятого Твого Духу».
+
  
<gallery>
+
У іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.
http://www.kplavra.kiev.ua/rebr_img/1225/1410869406.jpg
+
===Історія===
</gallery>
+
Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння – спалювання на вугіллі ладану або фіміаму в певні моменти богослужіння. Хоча терміни кадило і кадильниця (грец. Θυμιατήιον, лат. Incensorium) часто виступають як синоніми, в наш час кадильниця переважно означає стаціонарну посудину для кадіння, а кадило – переносну.
 +
Кадіння ароматичних смол з глибокої давнини було частиною культу в різних релігійних традиціях. У старо-завітній скинії воскурення фіміаму відбувалося як на золотому жертовнику воскурень (Вих. 30, 1-10), так і в золотих кадильницях (Лев. 16, 12; 4 Цар. 25, 15, порівн. Євр. 9, 4), що були, зокрема, приладдям столу для хлібів приносин (Вих. 25, 29; 37, 16). 12 золотих кадильниць згадані серед приношень начальників 12 колін Ізраїлю (Числ. 7). Кадильниці використовувалися і після побудови Єрусалимського храму (3 Цар. 7, 50; 4 Цар. 25, 15), причому тільки священиками (2 Пар. 26, 16-19). У масоретському тексті Старого Завіту використано 2 слова: mahtah (грец. πρεϊον, лат. Turibulum; Лев. 16, 12; Числ. 16, 17; 17, 11) і miqteret (грец. Θυμιατήιον, лат. Turibulum; Єз. 8, 11; 2 Хр. 26, 19), які, ймовірно, позначали різні конструкції кадильниць: невеликого розміру на довгій ручці і ширшу на вертикальній підставці; другий термін міг позначати взагалі посудину для перенесення вугілля. В Одкровенні Іван Богословговорить про золоту кадильницю в руках ангела (Одкр. 8, 3.5).  
 +
З введенням в християнське богослужіння використання ладану (IV ст.) була запозичена форма кадильниці, що вживалася в античних язичницьких культах – невелика металева чаша, підвішена на трьох ланцюжках до металевого кільця; така форма відома по пам'ятниках християнської іконографії, починаючи з V ст. Існували й стаціонарні кадильниці, що ставилися на підлогу або прикріплювалися, наприклад, до ківорію. Від VI-VII ст. збереглися бронзові кадильниці (на ланцюгах) з сиро-палестинського регіону, а також кадильниці на підставці, часто прикрашені рельєфним орнаментом із зображеннями сцен з священної історії. Збереглися свідчення про використання різних видів кадильниць на Заході: згідно Liber Pontificalis, одна стаціонарна кадильниця із золота була подарована імператором Костянтином I Латеранській базиліці, інша встановлена в соборі Св. Петра при Папі Сергії I; зображення кадильниці на коротких ланцюгах можна побачити на мозаїці VI ст. в базиліці Св. Віталія в Равенні. До XI ст. конструкція підвісної кадильниці була вдосконалена: щоб вугілля не випадало при кадінні, чаша була забезпечена кришкою з отворами, часто з верхом у вигляді хреста; для зручності накладання ладану був доданий ще один ланцюжок. Щоб регулювати висоту кришки над корпусом, не знімаючи кадильниці з руки, ланцюжок для кришки (з кільцем, що надягають на палець) стали просмикувати через отвір посередині диска, на якому закріплені решта ланцюжків і за який тримають кадильницю. Такий пристрій кадильниці став переважаючим як на Заході, так і на Сході. У XV-XVIIст. російські майстри виготовляли кадильниці у вигляді моделей храмів, найбільш вишукані з них виконані із золота і прикрашені дорогоцінними каменями.
  
 +
====Найбільше у світі кадило ====
 +
Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.
  
Під час богослужіння кадило розгойдують і струшують, поширюючи пахощі.
+
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
Кадило використовується не тільки за богослужінням, а й при вчиненні треб.
+
[[Категорія:Слова 2015 року]]  
Існують церковні кадила (мають ланцюжки, якими приєднуються до ручки) і келійні, інакше домашні (з фіксованою ручкою збоку).
+
[[Категорія:Ка]]
 
+
 
+
  Історія
+
Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння – спалювання на вугіллі ладану або фіміаму в певні моменти богослужіння. Хоча терміни кадило і кадильниця (грец. Θυμιατήιον, лат. Incensorium) часто виступають як синоніми, в наш час кадильниця переважно означає стаціонарну посудину для кадіння, а кадило – переносну.
+
Кадіння ароматичних смол з глибокої давнини було частиною культу в різних релігійних традиціях. У старо-завітній скинії воскурення фіміаму відбувалося як на золотому жертовнику воскурень (Вих. 30, 1-10), так і в золотих кадильницях (Лев. 16, 12; 4 Цар. 25, 15, порівн. Євр. 9, 4), що були, зокрема, приладдям столу для хлібів приносин (Вих. 25, 29; 37, 16). 12 золотих кадильниць згадані серед приношень начальників 12 колін Ізраїлю (Числ. 7). Кадильниці використовувалися і після побудови Єрусалимського храму (3 Цар. 7, 50; 4 Цар. 25, 15), причому тільки священиками (2 Пар. 26, 16-19). У масоретському тексті Старого Завіту використано 2 слова: mahtah (грец. πρεϊον, лат. Turibulum; Лев. 16, 12; Числ. 16, 17; 17, 11) і miqteret (грец. Θυμιατήιον, лат. Turibulum; Єз. 8, 11; 2 Хр. 26, 19), які, ймовірно, позначали різні конструкції кадильниць: невеликого розміру на довгій ручці і ширшу на вертикальній підставці; другий термін міг позначати взагалі посудину для перенесення вугілля. В Одкровенні Іван Богослов говорить про золоту кадильницю в руках ангела (Одкр. 8, 3.5).
+
З введенням в християнське богослужіння використання ладану (IV ст.) була запозичена форма кадильниці, що вживалася в античних язичницьких культах – невелика металева чаша, підвішена на трьох ланцюжках до металевого кільця; така форма відома по пам'ятниках християнської іконографії, починаючи з V ст. Існували й стаціонарні кадильниці, що ставилися на підлогу або прикріплювалися, наприклад, до ківорію. Від VI-VII ст. збереглися бронзові кадильниці (на ланцюгах) з сиро-палестинського регіону, а також кадильниці на підставці, часто прикрашені рельєфним орнаментом із зображеннями сцен з священної історії. Збереглися свідчення про використання різних видів кадильниць на Заході: згідно Liber Pontificalis, одна стаціонарна кадильниця із золота була подарована імператором Костянтином I Латеранській базиліці, інша встановлена в соборі Св. Петра при Папі Сергії I; зображення кадильниці на коротких ланцюгах можна побачити на мозаїці VI ст. в базиліці Св. Віталія в Равенні. До XI ст. конструкція підвісної кадильниці була вдосконалена: щоб вугілля не випадало при кадінні, чаша була забезпечена кришкою з отворами, часто з верхом у вигляді хреста; для зручності накладання ладану був доданий ще один ланцюжок. Щоб регулювати висоту кришки над корпусом, не знімаючи кадильниці з руки, ланцюжок для кришки (з кільцем, що надягають на палець) стали просмикувати через отвір посередині диска, на якому закріплені решта ланцюжків і за який тримають кадильницю. Такий пристрій кадильниці став переважаючим як на Заході, так і на Сході. У XV-XVIIст. російські майстри виготовляли кадильниці у вигляді моделей храмів, найбільш вишукані з них виконані із золота і прикрашені дорогоцінними каменями.
+
 
+
http://www.zavadski.biz/imgs/04-19_693.jpg
+
 
+
 
+
http://ikona.ua/store/wp-content/uploads/sites/2/2014/06/%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%8B-%D1%80%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D0%B0-015.jpg
+
 
+
 
+
Цікаві факти
+
 
+
Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.
+
 
+
https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/0/09/Kadilo_(Kremlin_Armoury).JPG/300px-Kadilo_(Kremlin_Armoury).JPG
+
 
+
 
+
Навіть класики іноді плутали кадило з панікадилом: «Ледь живий диячок вийшов з кухні, з труднощами розкурюючи ладан у старому мідному панікадилі». (Іван Тургенєв).
+
«Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3]
+
Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть.
+
Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1]
+
 
+
У іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.[2]
+
 
+
 
+
http://video.mail.ru/mail/tamriko-62/1992/2252.html
+
 
+
http://video.mail.ru/mail/bajaldyr/6216/6249.html
+
 
+
http://www.youtube.com/watch?v=tZgImwfm4TI
+
 
+
 
+
http://video.mail.ru/mail/bajaldyr/6216/6249.html
+

Версія за 11:42, 27 листопада 2015

КАДИ́ЛЬНИЦЯ, і, ж. Те саме, що кади́ло 1. Кайдаш пішов у вівтар служити за паламаря.. й подав священикові кадильницю… (Н.-Лев., II, 1956, 268); В церкві пахне.. розігрітим воском, свіжовичиненими кожухами і прополісом, бо господар овитий титар клав у кадильницю до крихітки ладану пахучу замазку, якою бджоли шпаклюють вулики (Стельмах, І, 1962, 188). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 68. Кадильниця, ці, ж. Кадильница. Піп почав кругом ріки ходить з кадильницею. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка. Рудч. Ск. 174. Ум. Кади́льничка.

Сучасні словники

Кадило, кадильниця один із символів православного богослужіння; посудина (металева чаша) на ланцюжках, в яку на розпечене вугілля кладуть запашну смолу східних дерев - ладан, який при згорянні утворює благовонний дим - фіміам. Ароматний дим ладану, який плавиться, символізує молитву і любов людини до Бога, що піднімаються до небес. Кадіння під час молитви вчиняється з апостольських часів. Про кадіння ладану можна прочитати в Старому Завіті. Ось як описує небесне богослужіння, яке вчиняється перед Самим Господом Янголами, Іоанн Богослов: «І прийшов другий Янгол, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами усіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Янгола перед Бога» (Апок. 8:3-4). Богослужбове кадіння буває повним, коли охоплює весь храм, і малим, коли кадять вівтар, іконостас і передстоячих людей з амвона. Коли кадіння вчиняється священним предметам - іконам, храму, воно відноситься до Бога, віддаючи Йому належну честь і хвалу. Коли ж кадило звертається до людей, цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, що носять в собі образ Божий. За традицією у відповідь на кадіння прийнято кланятися. Беручи кадило, священик впівголоса читає молитву: «Фіміам Тобі приносимо, Христе Боже наш, як пахощі наших душ. Прийми його на небесний Твій жертовник, і зішли нам благодать Всесвятого Твого Духу». Під час богослужіння кадило розгойдують і струшують, поширюючи пахощі. Кадило використовується не тільки за богослужінням, а й при вчиненні треб. Існують церковні кадила (мають ланцюжки, якими приєднуються до ручки) і келійні, інакше домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Іноземні словники

Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння.

Ілюстрації

Кадильниця.jpg Кадильниця1.jpg x140px

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=oVwDjj1DTwM

Цікаві факти

«Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3] Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть. Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1]

У іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.

Історія

Кадило (грец. λιβανωτός, пізніше λιβανωτήριον, лат. Fumigatorium, thuribulum, turibulum) – богослужбова посудина для кадіння – спалювання на вугіллі ладану або фіміаму в певні моменти богослужіння. Хоча терміни кадило і кадильниця (грец. Θυμιατήιον, лат. Incensorium) часто виступають як синоніми, в наш час кадильниця переважно означає стаціонарну посудину для кадіння, а кадило – переносну. Кадіння ароматичних смол з глибокої давнини було частиною культу в різних релігійних традиціях. У старо-завітній скинії воскурення фіміаму відбувалося як на золотому жертовнику воскурень (Вих. 30, 1-10), так і в золотих кадильницях (Лев. 16, 12; 4 Цар. 25, 15, порівн. Євр. 9, 4), що були, зокрема, приладдям столу для хлібів приносин (Вих. 25, 29; 37, 16). 12 золотих кадильниць згадані серед приношень начальників 12 колін Ізраїлю (Числ. 7). Кадильниці використовувалися і після побудови Єрусалимського храму (3 Цар. 7, 50; 4 Цар. 25, 15), причому тільки священиками (2 Пар. 26, 16-19). У масоретському тексті Старого Завіту використано 2 слова: mahtah (грец. πρεϊον, лат. Turibulum; Лев. 16, 12; Числ. 16, 17; 17, 11) і miqteret (грец. Θυμιατήιον, лат. Turibulum; Єз. 8, 11; 2 Хр. 26, 19), які, ймовірно, позначали різні конструкції кадильниць: невеликого розміру на довгій ручці і ширшу на вертикальній підставці; другий термін міг позначати взагалі посудину для перенесення вугілля. В Одкровенні Іван Богословговорить про золоту кадильницю в руках ангела (Одкр. 8, 3.5). З введенням в християнське богослужіння використання ладану (IV ст.) була запозичена форма кадильниці, що вживалася в античних язичницьких культах – невелика металева чаша, підвішена на трьох ланцюжках до металевого кільця; така форма відома по пам'ятниках християнської іконографії, починаючи з V ст. Існували й стаціонарні кадильниці, що ставилися на підлогу або прикріплювалися, наприклад, до ківорію. Від VI-VII ст. збереглися бронзові кадильниці (на ланцюгах) з сиро-палестинського регіону, а також кадильниці на підставці, часто прикрашені рельєфним орнаментом із зображеннями сцен з священної історії. Збереглися свідчення про використання різних видів кадильниць на Заході: згідно Liber Pontificalis, одна стаціонарна кадильниця із золота була подарована імператором Костянтином I Латеранській базиліці, інша встановлена в соборі Св. Петра при Папі Сергії I; зображення кадильниці на коротких ланцюгах можна побачити на мозаїці VI ст. в базиліці Св. Віталія в Равенні. До XI ст. конструкція підвісної кадильниці була вдосконалена: щоб вугілля не випадало при кадінні, чаша була забезпечена кришкою з отворами, часто з верхом у вигляді хреста; для зручності накладання ладану був доданий ще один ланцюжок. Щоб регулювати висоту кришки над корпусом, не знімаючи кадильниці з руки, ланцюжок для кришки (з кільцем, що надягають на палець) стали просмикувати через отвір посередині диска, на якому закріплені решта ланцюжків і за який тримають кадильницю. Такий пристрій кадильниці став переважаючим як на Заході, так і на Сході. У XV-XVIIст. російські майстри виготовляли кадильниці у вигляді моделей храмів, найбільш вишукані з них виконані із золота і прикрашені дорогоцінними каменями.

Найбільше у світі кадило

Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.