Зять

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Зять, -тя, м. Зять. Хвали, мати, того зятя, що я полюбила. Мет. 72. Ум. Зя́тенько, зя́течок. Я ж тобі, зятеньку, рідная свість. Грин. III. 485.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

Словник української мови

ЗЯТЬ, я, чол.

1. Чоловік дочки. До своєї дочки Горпуші прийняв [Сучок] собі у прийми зятя (Борис Грінченко, II, 1963, 313); Цілий тиждень Микола запивав своє гірке бурлацтво і приходив додому п'яний. Дочка й зять зглядались між собою й мусили мовчати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 258); До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 180).

2. Сестрин чоловік. Сьогодні одібрав од сестри і зятя листи (Панас Мирний, V, 1955, 338); Жив [Прокіп] у сестри та зятя (Андрій Головко, I, 1957, 201).

3. Чоловік зовиці.