Зик

Зи́к, -ку, м. Крикъ. Зареготались нехрещені... Гай обізвався; галас, зик. Шевч. 29. Зикомкриком босий дід гукає. К. МБ. II. 136.

Сучасні словники

КРИК, у, чол.

1. Сильний різкий звук голосу; зойк. Там [у пеклі] чутні жалобнії крики, Там мука грішним не мала (Іван Котляревський, I, 1952, 134); Йому важко було слухати дитячий крик, важко було дивитись на гармидер в хаті (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 387); Від жіночого крику задрижала корчма (Гнат Хоткевич, II, 1966, 200); // Вигук (у 1 знач.), вигуки. В цирку здіймається крик обурення всуміш з оплесками (Леся Українка, II, 1951, 529); Один із старшин узяв булаву і підніс її Кирдязі.. Радісний крик розлігся по всій юрбі: — Слава! (Олександр Довженко, I, 1958, 234); // Поклик. Трембіта звучала, і чувся призивний крик легінів: «Ігі-і-і-а-а-а!..» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 102); // Гамір, галас. А раби тими шляхами Без ґвалту і крику Позіходяться докупи (Тарас Шевченко, II, 1953, 292); На базарі стояв крик, лемент (Панас Мирний, I, 1954, 318); // Ґвалт, лемент. До школи під'їхали вантажні машини з солдатами. З сьомого класу чувся крик (Олександр Довженко, I, 1958, 297); // Про різкі звуки тварин, птахів. Кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу (Панас Мирний, I, 1949, 299); Часом з.. озера долітав крик лебедя (Олександр Довженко, I, 1958, 226). ♦ Великий крик за малий пшик — багато галасу даремно. — Ти не хихикай, розуме недоспілий, бо покладу на санки і в повіт завезу! — Великий крик за малий пшик! — ображено заметались вузькі, присмоктані уста. — За що мені така сіпанина? — Не каліч дерево! (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 225); Горловий (гортанний) крик див. гортанний; До крику — дуже боляче. Стиснулось серце до крику... (Володимир Сосюра, I, 1957, 186); Заходитися (зайтися) криком див. заходитися 2; Крик застрявав (застряв) у горлі (грудях) див. застрявати; Криком дуба не зламаєш — не допоможе крик, галас у важливій справі. — Криком дуба не зламаєш .. і мене своїм горлом не злякаєш! — говорить Прутик (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 83); Криком кричати — сильно кричати (від болю, з розпуки тощо). У грудях йому горить, криком кричить дитячий розпач (Степан Васильченко, II, 1959, 9); — Що це, справді, чи я вам наймит, чи що..? — вже криком кричить Яків (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 135); У крик — почати кричати. Тоді вона [пані] в крик. Назбігалися люди (Марко Вовчок, I, 1955, 136); Тільки ніч — дитина в плач, у крик і аж синіє (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 303).

2. перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Про вияв відчаю, сильного душевного переживання. — Ой, нема вже мого Василька, нема моєї дитини! — заголосила Олена. Той крик серця.. луною розлігся в серці Якима. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 84); * У порівняннях. Шевченківське пророче визначення «і чужого научайтесь й свого не цурайтесь».. прорвалося, мов крик душі, через грати і кайдани темної царської ночі (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 9).

3. розм. Різка суперечка; сварка, лайка. — Годі вже тобі! Ще мало того крику, — спиняла мати Карпа (Нечуй-Левицький, II, 1956, 271); — Та не кричи бо, — гамували його десятники, — криком нічого не вдієш (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 213); Цареві блазні і кати.. Хотіли вирвати язик, Хотіли ноги поламати, Топтали [рідну мову] під шалений крик (Максим Рильський, III, 1961, 302). ♦ Крик зчиняти (зчинити, підіймати, підняти і т. ін.) — починати голосно, крикливо дорікати комусь, сваритися. Кухаренкові, бач, болить дуже — крик такий зчинив (Андрій Головко, II, 1957, 423); Інший би підняв крик, .. а Микола нічого. Тільки насурмився (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 106); Криком брати (взяти) — досягати чогось без великих зусиль, приголомшуючи свого супротивника вигуками, лайкою. Якби криком брать, так кого б ми до рук не прибрали! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 223); — Це в нього [Махна] тактика нібито така.. Більше гиком та криком бере (Олесь Гончар, II, 1959, 240). ♦ [Останній] крик моди — остання новинка в моді, що привертає до себе увагу.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 344.