Здути

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук


Словник Грінченка

Зду́ти. См. Здувати.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

Сучасні словники

ЗДУТИ див. здувати. ЗДУВАТИ, аю, аєш, недок., ЗДУТИ, здую, здуєш і ЗДУНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Струменем повітря, подувом вітру скидати, зносити що-небудь звідкись, з якоїсь поверхні. Вітер здував з вишень білий цвіт (Василь Стефаник, I, 1949, 102); Він скинув піджак, здуває з нього невидимі пилинки (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 227); Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг (Леся Українка, I, 1951, 278); Ми всілися на ґанку, почали підбирати пісню про того комарика, що його буря здула (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 63); Хмарки чи гуси пливуть в вишині, Чи пух з кульбаби десь вітер здунув? (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 55). ♦ Як (ніби, наче, неначе, мов, немов, мовби) вітром здуло кого, що, безос. — хто-, що-небудь раптово або безслідно зник (зникло). Сон з очей — як вітром здуло (Степан Васильченко, I, 1959, 185); Комісар пожвавішав. Його поганий настрій немов вітром здуло (Дмитро Бедзик, Вогонь.., 1960, 119). 2. Збільшувати в об'ємі; роздувати. 3. перен., розм. Надмірно підвищувати (ціни).

Ілюстрації

Файл:Здувати.