Відмінності між версіями «Збурити»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Збурити, -ся. '''См. '''Збуряти, -ся. ''' | '''Збурити, -ся. '''См. '''Збуряти, -ся. ''' | ||
[[Категорія:Зб]] | [[Категорія:Зб]] | ||
| − | + | # Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. ''Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121);'' ''Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука і життя, 10, 1958, 24); * Образно. У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском ''(Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8);'' | |
| − | + | #Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). ''Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те. перемішала, збурила ''(Роман Іваничук, На краю.., 1960, 34)'' | |
| − | + | # Збуджувати, викликати які-небудь почуття. Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ ''(Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65);'' Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався ''(Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 139).'' | |
| − | + | # ''діал.'' Руйнувати. Зломила буря лютою рукою малий пуп'ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою... ''(Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 140);'' — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? ''(Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 12).'' | |
| − | + | # ''астр.'' Викликати відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії. | |
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
| − | + | ||
{| class="wikitable" | {| class="wikitable" | ||
|- | |- | ||
Версія за 21:11, 30 жовтня 2020
Збурити, -ся. См. Збуряти, -ся.
- Надавати бурхливого руху, робити що-небудь дуже неспокійним. Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 121); Коли первинне рентгенівське проміння падає на атомну мережу, воно збурює електрони атомів, і вони самі стають джерелом вторинного проміння (Наука і життя, 10, 1958, 24); * Образно. У голові Петру блискавично проноситься думка, яка збурює його кров і засвічує очі гострим блиском (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 8);
- Порушувати що-небудь (спокій, певний порядок, нормальний хід чогось і т. ін.). Прийшов від інспектора довго очікуваний папір, прийшов і — замість заспокоїти — збурив, сколотив її спокій (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 157); А що, якби так котрогось вечора вдерлася [Сташка] до «малої» [кімнати] і з сміхом збурила фігури на шахівниці? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 379); Вчора професор допоміг йому знайти початок нитки в заплутаному клубку планів, учора ж його дочка все те. перемішала, збурила (Роман Іваничук, На краю.., 1960, 34)
- Збуджувати, викликати які-небудь почуття. Незбориму силу чаїв у собі він, таке він збурював зворушення в душі, цей український незайманий степ (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 65); Вихор думок і почуттів, які збурив у дівчини вірш, довго не влягався (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 139).
- діал. Руйнувати. Зломила буря лютою рукою малий пуп'ях, закутаний ще в сні, пташині гнізда збурила дрібні, смерть, знищення лишила за собою... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 140); — А що коли ворог вдереться в край і знищить його, сплюндрує, попалить села, збурить міста? (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 12).
- астр. Викликати відхилення руху небесного тіла від своєї траєкторії.
Орфографія (словоформи)
збурити - дієслово, доконаний вид
Майбутній час
| Однина | Множина | |
|---|---|---|
| 1 особа | Збурю | Збуримо |
| 2 особа | Збуриш | Збурите |
| 3 особа | Збурить | Збурять |
Минулий час
| Однина | Множина | |
|---|---|---|
| Чоловічий рід | Збурив | |
| Жіночий рід | Збурила | Збурили |
| Середній рід | Збурило |
Наказовий спосіб
| Однина | Множина | |
|---|---|---|
| 1 особа | Збуримо | |
| 2 особа | Збур | Збурте |
