Забрати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Забра́ти, -ся. См. Забірати, -ся.

Сучасні словники

Те саме, що і забирати. ЗАБИРАТИ, аю, аєш, недок., ЗАБРАТИ, беру, береш, док.

1. перех. Брати що-небудь собі, із собою. [Дон Жуан:] Чому мені не взять сього плаща? Адже я цілий спадок забираю (Леся Українка, III, 1952, 412); — Давайте розписку й забирайте рушницю, — сказав він одного разу (Микола Трублаїні, I, 1955, 96); Вернувся Грицько втретє, привіз гроші, забрав останній хліб (Панас Мирний, I, 1949, 281); Молодиця забрала своє відро й пішла (Юрій Яновський, I, 1954, 62); // Схопивши, охопивши рукою (руками або яким-небудь знаряддям), брати щось. Рибалки почали забирати рибу підсаками і кидали далеко на пісок (Нечуй-Левицький, II, 1956, 228); Позапихував [Пархім] за пазуху [ласощі] і вже останні насилу зібгав та у жмені забрав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 477); // Витягати, висмоктувати з чого-небудь. Льон найбільше забирає з ґрунту азоту, трохи менше калію і найменше фосфору (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 91). ♦ Забирати (забрати) ініціативу див. ініціатива; Забирати поглядом — захоплено, не відриваючись, дивитися. Сей за нею у тропу точиться, а той знов збоку поглядом забирає (Марко Вовчок, I, 1955, 111); Забирати (забрати) слово — зголошуватися виступати з промовою. — Хто, товариші, забирає слово? — спитав нетерпляче Колодяжний (Натан Рибак, Час, 1960, 442); Забрати вінок див. вінок.

2. перех. Вести, везти кого-небудь із собою, до себе. Пише унучечка, щоб уже приїздити за нею та додому забирати... (Марко Вовчок, I, 1955, 103); Дмитрові дозволяв [старий Горицвіт] спати до самого сходу сонця і гнівався на Докію, коли та швидко забирала до себе сина (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 269); Наш отаман Гамалія, Отаман завзятий, Забрав хлопців та й поїхав По морю гуляти (Тарас Шевченко, II, 1953, 203); До крижини підійшов радянський криголам і забрав відважних дослідників (Фізична географія, 5, 1956, 5). ♦ Кат (чорт і т. ін.) [його (її і т. ін.)] забирай (забери) — сталі звороти, які виражають зневажливе, байдуже ставлення до того, про кого або що йде мова, обурення або захоплення. — Не треба ніякого вашого рейнського чи угорського [вина], кат його забирай... (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 16); [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (Іван Микитенко, I, 1957, 311).

3. перех. Насильно брати, віднімати силою в кого-небудь. На село [при капіталізмі] йдуть походами нові експлоататори [експлуататори], опутують селянина довгами, забирають його хату, землю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 37); Оголосили землю в панів забирати (Андрій Головко, II, 1957, 256); Хлопців в москалі забрали (Тарас Шевченко, II, 1953, 370); — Ходімо просто до Короликового гнізда і заберім у неволю його дітей (Іван Франко, IV, 1950, 68); // Наступаючи, захоплювати, займати населений пункт, яку-небудь територію і т. ін. Вже ватутінські полки Забирають Київ (Микола Шеремет, У день.., 1962, 102); // Заливати, затопляти. Дружина по боротьбі з повіддю під командою Юхима Боринця вартувала, щоб ріка не забрала берегів і не накоїла людям лиха (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 5); // перен. Позбавляти кого-небудь чогось. — Багачі! Фабриканти! ..Забрали силу, випили кров, та й став непотрібний (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50); [Хмельницький:] Схизматик, бидло, хлоп, презирство — ось що польська шляхта нам дала, а забрала все: честь, волю, віру (Олександр Корнійчук, I, 1955, 236); // перев. док. Потай або насильно взяти, вивести. Зв'язали голові руки й ноги, накрили кожухом, забрали велику силу грошей (Панас Мирний, I, 1949, 294); Ночувати господар пішов у кошару — він боявся, щоб у нього не забрали овець (Олесь Гончар, I, 1954, 11).

4. перех., розм. Заарештовувати, затримувати кого-небудь. Як почали людей забирати, хлопці де й ділися (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 106); Маланка зашипіла на його [Андрія]. — Де ти волочишся? — Де ж? На вулиці. Дивився, як вели Марка Гущу... наїхали й забрали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 26); [Люцілла:] А раз... вночі... прийшла сторожа, тих людей забрала... І татка з ними... І в темницю татка замкнули (Леся Українка, III, 1952, 309).

5. перех. і без додатка, перен., розм. Опановувати, охоплювати кого-небудь (про якесь почуття, стан і т. ін.). Скільки раз уже його охота забирала шпурнути серпом та хоч побалакати за їду (Лесь Мартович, Тв., 1954, 35); Починала забирати злість (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 14); Наглий страх женця забрав (Павло Грабовський, I, 1959, 544).

6. перех. Займати, віднімати (час, енергію і т. ін.). Все те [лікування] забирало часу і енергії багато (Леся Українка, V, 1956, 416); Навчання і спорт забирали в Ольги весь час (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 284); Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 335); Багато праці забрали земляні роботи (Юрій Яновський, II, 1954, 168).

7. перех., рідко. Сильно діяти на кого-небудь, даватися взнаки. Забрала Чіпку горілка; кров ударила в голову (Панас Мирний, I, 1949, 285).

8. неперех. Змінювати напрям руху, відхилятися від попереднього напряму; повертати. Катер у супроводі міноносця, не доходячи молу, почав забирати ліворуч (Петро Панч, I, 1956, 88); Він повз по горі, забираючи трохи вбік від передових позицій (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 379); // Змінювати висоту, глибину руху. Літак, відірвавшись від землі, плавними рухами знімається вгору і поволі потім забирав все вище і вище... (Павло Тичина, III, 1957, 422); Коли ж Василь пішов краяти споконвічні межі, коли, глибоко забираючи, переорав величезний лан.., всі зупинились: одні в захваті, інші в мовчазному подиві (Олександр Довженко, I, 1958, 84).

Посилання

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 20.Коментарі (0)