Відмінності між версіями «Журливо»
(→Ілюстрації) |
(→Джерела та література) |
||
| (не показана одна проміжна версія ще одного учасника) | |||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493. | 2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493. | ||
| − | + | ==Зовнішні посилання== | |
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] |
[[Категорія:Слова 2018 року]] | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Поточна версія на 12:22, 8 жовтня 2018
Журливо, нар. Печально, грустно. Важко, сумно, журливо. Мир. ХРВ. 298. Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. Стор. М. Пр. 53.
Зміст
Словник української мови: в 11 томах.
ЖУРЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля (Іван Кочерга, II, 1956, 95); // Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. — Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, — обізвалась Галецька (Нечуй-Левицький, V, 1956, 304); Сплять матроси у палаті, За вікном ущухла злива... Тихо в білому халаті Походжа сестра журлива (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 52); // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола (Леся Українка, I, 1951, 436); Блиснула [Орина] разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 137).
2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком. — Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56); [Інгігерда:] Облиш думки журливі І розуму ясного не мути... (Іван Кочерга, III, 1956, 89).
3. Який викликає, навіває тугу, смуток. Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня (Панас Мирний, I, 1954, 363); Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу (Леся Українка, I, 1951, 143); Стояла проти місяця журлива черемха (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1. АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 548.
2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493.
