Жезло

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Жезло, -ла, с. = Жезл.
Королівські регалії Польщі

Сучасні словники


Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)



ЖЕЗЛ, а, чол.

1. Особливої форми паличка, що служить символом влади, високого становища і т. ін.

Ось уже на плечах Дон Жуана білий плащ Командора із слідами його крові.
І в руці — командорський жезл (Минуле українського театру, 1953, 164);
В самому храмі зберігалися різні дорогоцінності, жезли царів із слонової кості, багато дорогої зброї (Історія СРСР, I, 1957, 14).


2. Паличка в руках того, хто регулює вуличний рух.

Аж ось і місто почалось, Дзвінки трамвайні чуть, І міліціонер жезлом Показує нам путь (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 72).


3. Залізний стрижень, який використовують для регулювання руху поїздів.

Акіш знав, що він [Іван Іванович] поніс машиністові жезл, і це певна ознака, що зараз поїзд погуркотить зі станції в далеку дорогу (Олесь Донченко, IV, 1957, 35);
Комуністична партія, як машиніст на могутньому потязі революції, від конференції [у 1922 р.] одержала жезл на дальшу путь у майбутнє (Василь Еллан, II, 1958, 276).


«Українська мала енциклопедія» — видатна пам'ятка української лексикографії / Н. О. Зубець // Культура народов Причерноморья. — Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2002. — № 32. — С. Библиогр.: 5 назв.


ЖЕЗЛ - палиця, звичайно з металю, символ влади, — його носили володарі з найдавніших часів. В Християнській Церкві жезл носять єпископи, — єпископський жезл називається іноді ПАТЕРИЦЕЮ, і означає "батьківську палицю".

Етимологічний словник української мови. Том 2: Д–Копці - Григорій Півторак.


ЖЕЗЛ, [жезло], ст. жезлъ (XV ст.);- р. жезл, бр. жазлӧ, др. жьзлъ, жезлъ, ч. слц. Zezlo, болг. жёзъл, м. жезол, схв. жёзло, сли. 2ёzlо;-запозичення з ста- рослов'янської мови; стсл. жьзаъ, оче- видно, споріднене з дісл. geisl «палка», двп. geisala «би», гр. хатog «палиця пастуха», гал. gaesum «важкий металь- ний спис» (Трубачев Ез.-етн. изсл. 138; Преобр. 1 224-225;B Маchek ESJC 726); зіставлялося також з лат. virga (<gi- zga) «лозина, тонка гілка» (Нirt BB 24, 258), з двн. kegil «паля; кіл» (Шанский ЭСРЯ I 5, 280;B Младенов 165; Skok III 679; Uhlenbeck PBrB 26, 300; Pedersen KZ 38, 420) ін.

Ілюстрації

Zhezl.jpg Crown jewels Poland 2.jpg Imапкоарпages.jpg

Медіа

Джерела та література

  1. Грінченко, Борис. Словарь української мови.
  2. Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
  3. «Українська мала енциклопедія» — видатна пам'ятка української лексикографії / Н. О. Зубець // Культура народов Причерноморья. — Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2002. — № 32. — С. Библиогр.: 5 назв.
  4. Етимологічний словник української мови. Том 2: Д–Копці - Григорій Півторак.