Відмінності між версіями «Жежко»
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
[http://slovopedia.org.ua/93/53398/869115.html Великий тлумачний словник] | [http://slovopedia.org.ua/93/53398/869115.html Великий тлумачний словник] | ||
| + | |||
| + | '''Академічний тлумачний словник''' | ||
| + | ЖА́РКО | ||
| + | 1. Присл. до жаркий 1, 2. Жарко палали дрова в невеличкій грубці (Олесь Донченко, V, 1957, 379); Схопивши його товсту червону руку, вона.. жарко почала цілувати (Панас Мирний, III, 1954, 280); Палали очі їхні жарко, немов гроза, звучав їх крок... (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 38); Потрудились хлопці жарко. І вантаженню кінець... (Степан Олійник, Наші знайомі, 1948, 52). | ||
| + | |||
| + | 2. у знач. присудк. сл. Про високу температуру повітря. Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут в Одесі (Леся Українка, V, 1956, 15); Покривши плечі дорогою шаллю, вона металася з кутка в куток і, хоч у кімнаті було жарко, її трясла пропасниця (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 362). | ||
| + | |||
| + | 3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття жари ким-небудь. Сонце так ясно світило і гріло, що панові аж стало жарко (Панас Мирний, IV, 1955, 178); Кров зашуміла йому в голові. Стало душно, жарко (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 370). | ||
| + | |||
| + | [http://sum.in.ua/s/zharko Словник української мови] | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 20:22, 18 листопада 2021
Жежко, нар. Горячо, жарко. Їдуть, вже недалеко й пекло. «Ей, каже вуйт, вертаймось, чоловіче, додому, мені вже дуже жежко». Чуб. ІІ. 403.
Зміст
Сучасні словники
Великий тлумачний словник сучасної української мови
Жежко - присл. , діал. Гаряче, жарко.
Академічний тлумачний словник ЖА́РКО 1. Присл. до жаркий 1, 2. Жарко палали дрова в невеличкій грубці (Олесь Донченко, V, 1957, 379); Схопивши його товсту червону руку, вона.. жарко почала цілувати (Панас Мирний, III, 1954, 280); Палали очі їхні жарко, немов гроза, звучав їх крок... (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 38); Потрудились хлопці жарко. І вантаженню кінець... (Степан Олійник, Наші знайомі, 1948, 52).
2. у знач. присудк. сл. Про високу температуру повітря. Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут в Одесі (Леся Українка, V, 1956, 15); Покривши плечі дорогою шаллю, вона металася з кутка в куток і, хоч у кімнаті було жарко, її трясла пропасниця (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 362).
3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття жари ким-небудь. Сонце так ясно світило і гріло, що панові аж стало жарко (Панас Мирний, IV, 1955, 178); Кров зашуміла йому в голові. Стало душно, жарко (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 370).
Ілюстрації
|
|
|
|
