Жаль

І. Жаль, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. К. ЧР. 20. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милийМВ. І. 8. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Нп. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жалю завдавати, завдати, наробити, начинити, жаль чинити, робити. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849), 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. І. 203. Жаль бере, взяв, обняв. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. І. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. І. 68. Жалю по кісілю! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ном. Ум. Жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. І. 295.

ІІ. Жаль, нарЖаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. ІІІ. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив.

Сучасні словники

[1]

Академічний тлумачний словник

--ЖАЛЬ 1, жалю, чол.-- 1. Важкий настрій, що викликається якоюсь невдачею, горем і т. ін.; сум, печаль, скорбота. І жаль, і горе, і кохання — все заразом піднялось в її душі й неначе затопило всю її душу слізьми (Нечуй-Левицький, II, 1955, 238); Ой із журби та із жалю.. Погуляю понад морем Та розважу своє горе (Тарас Шевченко, II, 1953, 152); Великий жаль за рідною матір'ю проніс через усе своє життя Коста Хетагуров (Павло Тичина, III, 1957, 409).

На [превеликий] жаль, вставне словоспол. — виражає жалкування з приводу чого-небудь. На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 258); Дід зітхнув. На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Юрій Яновський, I, 1958, 562). 

♦ Жалю додавати — збільшувати переживання, тугу, печаль. В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Тарас Шевченко, II, 1953, 336); Жаль [живий] бере (взяв, проймає, пройняв) [за серце]; Жаль огортає (огорнув, обняв) кого — стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Панас Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Марко Вовчок, I, 1955, 63); Завдавати (завдати) жалю кому — засмучувати кого-небудь, наводити тугу, печаль на когось. Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає (Нечуй-Левицький, II, 1956, 325). 2. Співчутливе ставлення до чийого-небудь горя, переживання; жалість, співчуття. Тільки в серці збиралась ненависть до Петра та жаль до Насті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 23). 3. перев. мн. Незадоволення з приводу чого-небудь: скарги, нарікання. Недомовлені гіркії жалі В рідній пісні почув я колись (Леся Українка, I, 1951, 349); Туди [в серце] складав він всі теплі слова, всі жалі і всі прощення, які мав пронести крізь найстрашніші вогнища війни (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 100). ♦ Мати (чути) жаль до кого — бути незадоволеним ким-небудь, нарікати на когось. Була дівка, як огірочок, а стала, немов черниця. Схудла, мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (Ольга Кобилянська, III, 1956, 228).

[2]

Словник синонімів Караванського

ЖАЛЬ сум, туга, скорбота; (до кого) співчуття, жалісливість, ЖАЛІСТЬ; ПР. СЛ. жалко, шкода; мн. ЖАЛІ, нарікання, бідкання, скарги.

[3]

Фразеологічний словник української мови

ЖАЛЬ

душа́ огорта́ється (пройма́ється) жа́лем (ту́гою) чия. Хто-небудь сповнений якимcь почуттям, глибоко вражений, схвильований. Важким жалем огорнулась Михайлова душа при звістці, що комісар Антоненко зовсім зліг (Ю. Збанацький); (Василь:) Коли б ти (Марусю) знала, .. яким жалем проймається душа моя, що так безневинно спакощено життя твоє (Панас Мирний).

душа́ (се́рце) рве́ться. 1. чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь дуже переживає за щось, страждає від чогось. Разом з піснею (Вутанька) вже мовби переливалася в інший, нетутешній світ. Ллються сльози, рветься душа; а вона виводить все вище й вище (О. Гончар). се́рце рве́ться з жалю́ (від розпу́ки). — Сльози течуть по його обличчю, серце маленьке рветься з жалю, а Дмитрик біжить усе далі і нічого не бачить перед собою (М. Коцюбинський); Андрій стояв ні живий, ні мертвий, видно було, що серце його рвалось від розпуки (Ю. Збанацький). 2. куди, за ким—чим, до кого—чого. Хто-небудь нестримно прагне кудись, до когось—чогось. Душа його (художника) рветься на південь (М. Коцюбинський); Серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо немає для неї притулку на землі (О. Стороженко); Те, що вчора здавалось особливо принадним, сьогодні втрачало свою красу, і вже до іншог

ма́ти (чу́ти) жаль до кого, заст. Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось. Схудла (дівка), мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (М. Коцюбинський); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (О. Кобилянська); Марта чула жаль до Антона: він її обдурив. Затаїв скарб, цінне щось, на що мала і вона право (М. Коцюбинський).