Дусатися

Дусатися, -саюся, -єшся, гл. Дуться, сердиться. Ото вже та Параска: сказала їй трохи правди, вже й дусається і не дивиться на тебе.

Сучасні словники

СЕРДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.

Бути в стані гніву, роздратування; гніватися. — Тиха [Одарка], як те ягня. Ніколи не чув я од неї недоброго слова, ніколи вона навіть, не сердилась... (Нечуй-Левицький, I, 1956, 61); Мама дуже сердилась на такі непорядки (Панас Мирний, IV, 1955, 336); Я не серджусь на сестричку, Бо вона ще невеличка, Ще не зводиться на ноги, Лиш плазу в до порога (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 10); Після вчорашнього вони ніби сердились одне на одного і працювали мовчка (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 50); * Образно. Мало води в Сикавці. А що то тут бував, як ударять дощі, прибуде нараз хвиль із каламутного моря! Ото, мабуть, реве та грав, валить каміння вниз із -висоти, пінячися, сердячися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 243).

ОБРАЖА́ТИСЯ, аюся, аєшся і рідко ОБРА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОБРА́ЗИТИСЯ, ажуся, азишся, док.

1. Відчувати образу (у 2 знач.); приймати щось за образу. — Ви не ображайтесь на мене, старого, може, я трохи крутувато сказав (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 27); Дід говорив се так добродушно, що Іванові якось ані на думку не прийшло ображуватися (Іван Франко, III, 1950, 137); Думаю, ви не образитесь за мою щирість (Леся Українка, III, 1952, 508); Ланковий засміявся з цього жарту, а вчитель образився (Юрій Яновський, II, 1954, 118).

ДУТИСЯ, дуюся, дуєшся і дмуся, дмешся; мин. ч. дувся, дулася, лося; мн. дулися; наказ. сп. дмися, дмімося, дміться; недок., розм.

1. Наповнюватися повітрям; роздуватися, надуватися. Не слуха Жаба, дметься гірш, Все думає, що стане більш (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 45); Подоляк дувся і робив страшні очі (Олесь Гончар, III, 1959, 230); // Підніматися вверх, розтягуватися, розширюватися внаслідок збільшення об'єму. Плугам оре і в праці рветься, а панське черево отак аж дметься! (Номис, 1864, № 1144); [Марта (співав..):] Із-за хмари дрібен дощик, Аж бульбашки дмуться (Степан Васильченко, III, 1960, 105); Піняві хвилі Дніпрові дулись І берег високий лизали (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 70). 2. перен. Набирати поважного вигляду, триматися зарозуміло, гордовито. Багатая, губатая, Та все вона дметься, А бідна.. К серцю пригорнеться! (Народна лірика, 1956, 214); Чим начальник дурніший, тим він гордіший, і знай дметься, мов шкураток на вогні (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 178); Тремтить і дметься, мов на троні, Кривавий Франко, мов павук (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 113). 3. перен., на кого — що. Виявляти незадоволення ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Захарко:] Не зачіпай, сину, Степаниди. Її батько й досі на нас дметься! (Марко Кропивницький, II, 1958, 154); Вона чогось почала на мене дутися, а потім стала дружити з іншим хлопцем (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 55). 4. тільки дуюся, дуєшся, фам. З азартом, з захопленням грати в яку-небудь гру. — Ну, як же він там? — Нібито в карти дується на всю (Андрій Головко, II, 1957, 47).

Ілюстрації

Див. також

Сердитися Ображатися Дусатися Дутися

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 442. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 458. Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 132.