Докір

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Докір, -кору, м. Укоръ, укоризна. Докір тому, хто при лихові вдається до шинку. Ном. № 922. Докором серця не вражає. В словах її почувся докір. Левиц. Пов. 69.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках:

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДО́КІ́Р, -кору, чол. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін. Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 172); В її очах і радість, і докір (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 362); Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 103).

Морфологія терміну

З формальної точки зору сучасне слово докір є типовим дієслівним іменником, тобто утворене від дієслова докоряти. В свою чергу дієслово докоряти утворене із архаїчного дієслова корити з додаванням префікса до, що означає часову підлеглість до дії.

Синоніми

1.ДОРІКА́ННЯ
2.ЗА́КИД
3.ПОПРІКА́ННЯ
4.ДОКО́РА
5.КАРТА́ННЯ
6.ПЕРЕКО́РИ
7.ПРИПА́РКА
8.НАГА́НА

Ілюстрації

Докір01.jpg Докір02.jpg Докір03.jpg Докір04.jpg

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 352.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.

Зовнішні посилання

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Словарь української мови