Докір

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Докір, -кору, м. Укоръ, укоризна. Докір тому, хто при лихові вдається до шинку. Ном. № 922. Докором серця не вражає. В словах її почувся докір. Левиц. Пов. 69.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДО́КІ́Р, -кору, чол. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін. Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 172); В її очах і радість, і докір (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 362); Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 103).

Морфологія терміну

З формальної точки зору сучасне слово докір є типовим дієслівним іменником, тобто утворене від дієслова докоряти. В свою чергу дієслово докоряти утворене із архаїчного дієслова корити з додаванням префікса до, що означає часову підлеглість до дії.

Синоніми

1.ДОРІКА́ННЯ 2.ЗА́КИД 3.ПОПРІКА́ННЯ 4.ДОКО́РА 5.КАРТА́ННЯ 6.ПЕРЕКО́РИ 7.ПРИПА́РКА 8.НАГА́НА

Ілюстрації

Докір01.jpg Докір02.jpg Докір03.jpg Докір04.jpg

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 352.

Зовнішні посилання

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)