Відмінності між версіями «Докір»
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Докір04.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Докір04.jpg|x140px]] | ||
|} | |} | ||
| − | |||
| − | |||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Версія за 00:15, 5 грудня 2022
Докір, -кору, м. Укоръ, укоризна. Докір тому, хто при лихові вдається до шинку. Ном. № 922. Докором серця не вражає. В словах її почувся докір. Левиц. Пов. 69.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках:
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДО́КІ́Р, -кору, чол. Висловлене кому-небудь або передане в інший спосіб звинувачення в чомусь, незадоволення чимось і т. ін. Грицьків докір дуже вразив Чіпку (Панас Мирний, II, 1954, 172); В її очах і радість, і докір (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 362); Валя густо почервоніла і з невисловленим докором глянула на Цимбала (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 103).
Морфологія терміну
З формальної точки зору сучасне слово докір є типовим дієслівним іменником, тобто утворене від дієслова докоряти. В свою чергу дієслово докоряти утворене із архаїчного дієслова корити з додаванням префікса до, що означає часову підлеглість до дії.
Синоніми
1.ДОРІКА́ННЯ
2.ЗА́КИД
3.ПОПРІКА́ННЯ
4.ДОКО́РА
5.КАРТА́ННЯ
6.ПЕРЕКО́РИ
7.ПРИПА́РКА
8.НАГА́НА
Ілюстрації
|
|
|
|
Джерела та література
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 352.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 413.
Зовнішні посилання
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Словарь української мови
