Диявол

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Сатана́ або Дия́вол (від єврейського слова «противник», ворог, єврейською: שָׂטָן; грецькою койне: Σατανάς; арамейською:סטנא) — духовне створіння, яке є головним супротивником Бога та всіх, хто поклоняється правдивому Богові. Його було названо Сатаною, тому що він став противником Богові. Сатана також знаний як Диявол, оскільки він є головним наклепником, який очорнює Бога перед людьми. Він названий правічним змієм, очевидно, тому, що в Едемі використав змія, щоб обманути Єву, і з цієї причини назва «змій» стала означати «підступний». У біблійній книзі Об'явлення Сатана також символічно зображений як дракон, що пожирає.


Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Диявол - релігійно-міфологічний персонаж, верховний дух зла, що штовхає людину на шлях духовної загибелі; сатана.

Погляд церкви

Сатана — Гáспид, себто ворог, спокусник, злий дух, уособлення зла, головний супротивник Господа.Цілісна концепція Сатани та пекла в основному (протягом Середньовіччя, особливо раннього, вона неодноразово уточнювалась і доповнювалась) була вироблена 325 року на Вселенському соборі в Нікеї. Згідно з нею Сатана (він же Люцифер, що в перекладі означає «ранкова зоря» або «світлоносний») був найвидатнішим херувимом в оточенні Господа, але впавши в гординю оголосив себе рівним Богові, за що був скинутий з небес на землю. На землі його функції полягають у спокушуванні людей та схилянні їх до гріхів, внаслідок чого їхні душі після тілесної смерті позбавляються вічного блаженства в раю і потрапляють на вічні муки до пекла. Слугами сатани є демони — ангели, яких він спокусив, і які були скинуті з небес разом з ним.

Глобальна концепція існування Сатани і Бога у світлі всемогутності і всезнання останнього, є доволі хиткою — між ними нібито існує суперництво за людські душі, які необхідно завоювати до кінця світу, який настане з другим пришестям Ісуса Христа. У пізніші часи ця концепція, як і концепція пекла з фізичним вогнем, викликала значні теологічні суперечки, однак у раннє Середньовіччя вона допомогла християнству швидко завоювати язичницькі племена Європи. Причиною цього була не лише наявнісь злих богів — аналогів Сатани у язичницьких пантеонах, і наявність пекла, як засобу залякування (хоча у ранньому Середньовіччі, на відміну від пізнього, головний акцент робився на пекло, а не на рай), а в психології варварських племен Європи: усе населення, незважаючи на своє основне заняття (землеробство, скотарство), було воїнами із відповідним світоглядом і зневагою до слабкості, що унеможливлювало визнання гріховності людини через власну слабкість і зумовлювало необхідність існування злої сили, яка була б відповідальною за існування гріха. Сатана, який ідеально підходив на цю роль, дуже швидко злився у свідомості людей раннього Середньовіччя із знайомими їм духами і демонами язичницьких часів.

У слов'янських мовах приблизний відповідник Сатани — «чорт».

Найбільше Сатана любить спокушати побожних подвижників: «Києво-Печерський Патерик» описує такі спокуси ченців; навіть Теодосієеі Печерському († 1074) з'являвся Сатана, «як пес черен». Однак він не могутній і боїться Хреста, свяченої води, посту та молитов.

Середньовічні переклади й оригінальні українські твори зберегли описи про активність Сатани і злих духів, які «людьми обладають і в них уселяють і гонять їх і … мордують». Апокрифи, згадуючи про Сатану, виявляють дуалістичні погляди, які через Болгарію (богомильство) дісталися до Києва. Так, у Початковому літописі (1071) є твердження волхвів про те, що «диявол створив людину, а Бог у неї вклав душу, тому по смерті людини тіло йде у землю, а душа до Бога», у Требнику є моління від злих духів, і у чині Хрищення вимагається відректися від Сатани і прилучитися до Христа. Сатану також часто зображували у релігійному малярстві, найбільше в картинах Страшного Суду, де чорти знущаються з грішників.

Диявол в українській літературі

ДИЯВОЛ, а. чол. Те саме, що біс1; чорт, сатана. — Поїду в Київ, помолюся. Молитва, може, прожене Диявола... (Тарас Шевченко, II, 1953, 224); — Не хочу я з ним жити, хай з ним чорти та дияволи живуть (Панас Мирний, I, 1954, 158); // Уживається як лайливе слово. Один тільки ку~ чер вигукує: «Ну, дияволи!» та докупи зводить коней (Панас Мирний, IV, 1955, 251).

До диявола (к дияволу)те саме, що До біса (див. біс 1); геть. — Я сказала.. незграбно пошито. — Ну і к дияволу її, коли так! — рішила панночка, зірвавши з себе.. блузку (Леся Українка, III, 1952, 602).

Сатана.Слов’янська міфологія

Чорт (Нечистий, Дідько, Біс, Диявол, Сатана, Щезник, Той, Злий) — один з найрозповсюдженіших негативних персонажів давньої української міфології та демонології християнської доби. За найдавніших часів носив ім’я й подобизну Чорнобога, котрий був антиподом Білобога і всього прекрасного на землі. З розвитком матеріального та духовного життя давніх українців Чорнобог «переполовинився» на Чорта і Пека, володаря Пекла (за старовинними міфами, Чорнобог і його дружина Мара спородили Чорта, Пека та інші злі сили). Уявлявся Чорт вельми різноманітне. Переважно — це худорлява, рухлива, гола людиноподібна істота невеликого зросту, з рудою шерстю, що густо вкриває все тіло. Має коротенькі ріжки на круглій свинячоподібній голові. Очі круглі, малі, червоні. Замість носа — свиняче рило. Зуби дрібні, але гострі. Кігті — на руках, .ліктях, колінах і ногах. Довгий вертлявий хвіст. З одягу — куці ногавиці. Здатен блискавично переміщуватися в повітрі й миттєво перевтілюватися в людей, звірів і неживі предмети. За легендами, найчастіше перевтілюється у вовка, «знайомого кума», вояка, барана, кота, півня, мишу і т. п. Молоді чортики прибираються у вродливих парубків, приходять на вечорниці з горілкою («чортове пійло», «чортами вигадане») та ласощами, пригощають дівчат, зманюють їх, лягають спати з ними й залоскочують до смерті. За легендою, Чорт спочатку був один на увесь світ (як син Чорнобога і Мари). Але йому надокучило «без товариства», і він пішов у Вирій до Білобога, заклявся не робити зла людям, а за те — дати йому «товариша». Білобог повірив Чортові й дозволив підійти до озера, вмочити у живу воду пальця й стріпнути позад себе, внаслідок чого з’явиться «товариш». Однак Чорт умочив не пальця, а всю руку та як став нею стріпувати, то з безлічі крапель утворилися тринадцять чортячих полчищ («дружин»), які тут же збунтувалися проти Вирію. Розгнівані боги скинули чортів з Вирію. Вони летіли до землі, за легендою, сорок діб, а коли Білобог сказав «амінь», то «кожен де був, там і лишився: у воді — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотяник, у полі — польовик» і т. д. Чорти, за повір’ям, — безсмертні, їх «ніщо не бере», окрім стріл Перуна. Тільки блискавка Перуна може вбити чорта навіки (в цій особливості вчувається старовинне походження міфу). Тож, якщо блискавка спалила дерево, під ним перебував чорт; коли в грозу згоріла хата — туди забіг був дідько. Чорти, згідно з повір’ям, поділяються на «дурних» і «мудрих». «Мудрі» навчили людей добувати вогонь, робити вози і млини, пекти хліб, ковалювати, мірошникувати тощо. «Дурні» — вигадали горілку, корчму і корчмаря, куриво, люльку, злі слова і т. п. Бувають і «збиточні» чорти, які їздять верхи на конях, аж з тих піна летить, перевертають вози з снопами, б’ють людей, топлять їх у воду тощо. Є повір’я і про «справедливих» чортів: бідний брат, якого зухвало обдурив і прогнав старший, приносить скромну вечерю старцеві (перевтіленому Чортові) й одержує щедру винагороду, ціле багатство, а коли приносить вечерю багатий, його «старець» карає і т. д. За легендами, чорти люблять позбиткуватись над людьми: п’яного проведуть буцімто в розкішний палац, нагодують, напоять «заморськими винами», укладуть у перину, а коли чоловік проснеться, помічає, що лежить у калюжі серед болота. Особливо розповсюдженими були народні оповіді про «знайомого кума», який кличе родичів у гості, наливає їм чарки, а коли вони перед питтям перехрестяться, бачать, що сидять на цямрині й тримають у руках очеретинку і т. п. Численні міфи, легенди, оповіді про Чорта відігравали позитивну роль у боротьбі проти зла і злодіянь, в утвердженні здорової народної моралі (За В. Гнатюком).

цитати про диявола

Бог и дьявол играют в шахматы. Ставка — человек. Длится, длится грандиозная, многотысячелетняя партия. Пешки дьявола лезут в ферзи. Фазиль Искандер

Дьявол бессилен перед настоящей любовью, поэтому он желает ею заболеть, чтоб распознать врага. AleksTulbu

А вірне пояснення полягає в тому, що в нього вселився великий біс і прибігла тьма маленьких, щоб служити великому. Автор: Кафка Франц Може бути знання про чортівню, але не може бути віри в неї, тому що більше чортівні, чим у наявності, не буває.

Автор: Кафка Франц

Сатана, як алегорія

Багато юдеїв вважають падіння Сатани в Старому Заповіті алегорією. Цю точку зору підтримували Ісаак Ньютон і Джон Локк, а також Христадельфіяни.

Сатана в українській культурі

В українській демонології, як вказує С. Плачинда, за найдавніших часів чорт носив ім'я й подобизну Чорнобога — антипода Білобога, що символізував світлі сили, все прекрасне на землі. Чорт є сином Чорнобога і Мари. Згідно з легендою, чорт був один на весь світ, і ця самотність йому набридла. Тоді він пішов до Білобога просити собі товариша. Білобог дозволив чортові вмочити у живу воду палець і стріпнути ним позад себе. Із тієї краплі води повинен був з'явитися товариш. Однак чорт не послухав Білобога і замість пальця вмочив руку, а потім струшував позад себе краплі, в результаті чого з'явилася сила-силенна чортів, які стали творити Вирію зло. Тоді боги скинули їх з Вирію, і чорти летіли 40 діб. Нарешті Білобог промовив: «Амінь», і чорти назавжди лишилися саме на тих місцях, де перебували у вказаний момент: хто — у воді, хто — у лісі, хто — у полі і т. д.

В українській міфології чорти є зооморфними й антропоморфними істотами. «Маленькі, чорненькі, вертляві, з ріжками, свинячим п'ятачком, копитцями і хвостом, вони були всюдисущі та надзвичайно живучі». Вони символізують таємничі надприродні сили, усі недобрі починання на землі. Чорти і похідні від них образи також є символами зла, попри те, що за певних обставин можуть допомагати людям. «Усякої надприродної сили круг себе первісна людина завжди бачила багато. Сила ця шкодила їй, особливо тому, що вона звичайно невидима, і людина своєчасно не знає, що має робити, і звідки чекати лиха. Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядковувалися всі інші сили: володарі хати й природи та шкідники життя — усі вони стали зватися бісами, і всі вони за християнства перейшли в силу злу, нечисту»

Ілюстрації

383481740.jpg Devil.gif Images3454356.jpg The Key Master by Dianae.jpg

Викорастані джерела

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D1%82 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B0 http://www.inpearls.ru/pearls/tag/id/2020/value/dyavol http://www.cka3ku.com/aforizmi-pro-diyavola-dumki-pro-diyavola-citati-pro-diyavola/ http://supermif.com/slovjane/cort.html

Див. також

Що таке диявол? Сатана