Відмінності між версіями «Дихати»

Версія за 23:46, 25 листопада 2017

Дихати, -хаю, -єш, а также: дишу, дишеш, гл. 1) Дышать. Гадина в його словах дихає. Ном. № 2932. Мовчи та диш! Ном. Над ним воли своїм духом дихали. Чуб. III. 323. Горе ж мені на чужині, аж мій дух не дише. Мет. 78. Важким духом дихати на кого. Злобствовать, имѣть непріязненныя чувства къ кому либо. МВ. (О. 1862. ІІІ. 48). Важким духом дише. Ном. № 3360. Міщане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали. К. ЧР. 68. 2) Вѣять. Ой у полі вітер дише, билину колише. Гол. І. 12.

Сучасні словники

ДИ́ХАТИ, ди́хаю, ди́хаєш і дишу́, ди́шеш, недок.

1. Втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих. Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30); Дихати на свіжому повітрі завжди легше, ніж у приміщенні (Наука.., 8, 1959, 23); * Образно. Народження дня наближалось повільно, в мовчанні, І дихала легко земля, як завжди на світанні (Перв., II, 1958, 53); * У порівн. Могила стогне, мов сопе, мов важко дише, Боками сивими колише (Греб., 1, 1957, 57); // Вбирати, поглинати кисень, необхідний для життєдіяльності організму. Усе село наче в розкішних алеях… Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям (Н.-Лев., II, 1956, 168); // на кого-що. Випускати ротом, носом струмінь повітря, що йде з легенів. -Хто се на мене таким холодом дише? — плутається в Пилипковій голові. — Се ти, дідугане Морозе? (Мирний, IV, 1955, 304); // Виявляти ознаки життя; жити, існувати. Уся орда побивалася коло вбитого товариша й чулися слова: «Не дихає! Мертвий» (Вовчок, І, 1955, 325); Навіть задумую.. їхати на.. купелі з весною. Як можу, так кручу, аби ще дихати (Стеф., III, 1954, 223); // перен. Віяти, обдавати чим-небудь. Плине білий човник, вітер ледве дише, Ледве повіває (Л. Укр., І, 1951, 66); Земля, зігріта за день весняним сонцем, дихала теплом (Панч, Іду, 1946, 44).

2. ким, чим, перен. Цілком віддавати, присвячувати себе кому-, чому-небудь, бути захопленим кимсь, чимсь. — Він у тих законах, як миша у зерні, порається: на законах спить, законами й дише! (Мирний, V, 1955, 123); [Хома:] Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (Кроп., V, 1959,264); * Образно. Мрії про вольність — нехай і не виразні — були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст (Рильський, III, 1956, 172).

3. чим, перен. Бути пройнятим чим-небудь, виражати щось. Мова Житецького про яке-небудь Пересопницьке євангеліє або на іншу начебто таку суху тему просто дихала поезією (Сам., II, 1958, 393); Обличчя його, безсумнівно, дихало відвагою і енергією (Смолич, II, 1958, 10).

◊ Ди́хати вогне́м (по́лум’ям, не́навистю, чо́ртом і т. ін.) на кого — мати злість на кого-небудь, виявляти вороже ставлення до когось, не терпіти когось. — В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полумя’м на мене дише (Н.-Лев., II, 1956, 305); Чортом дихав на Козака пан гетьман (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 100); Ди́хати на ла́дан: а) бути тяжко хворим, бути при смерті. —Ну, цьому недовго ряст топтати!.. на ладан дише!.. (Мирний, І, 1954, 325); [Мотря:] На ладан дихаю, мабуть, скоро здохну… (Кроп., II, 1958, 360); б) ставати ні до чого не придатним, розвалюватися, розпадатися, перетлівати (про будівлі, предмети одягу і т. ін.). Тоня вдягає свого старенького теплого светра.., на ноги — туфлі. Ох, які ж бо вони вже давні, на ладан дихають! (Собко, Матв. затока, 1962, 246); [Молодий чоловік:] Місток коло вашого села на ладан дише… Ледве проїхали (Корн., І, 1955, 331); Ди́хати тепло́м (приві́том і т. ін.) на (до) кого — добре, прихильно, щиро ставитись до кого небудь. В селі знали силу давніх, навіть історичних народних пісень. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу (Вас., IV, 1960, 24); Ле́две ди́хати —перебувати у важкому стані; бути на грані припинення існування. — І справді, чудна та Польща, — промовив п. Мойсей, — сама лежить зв’язана, скручена, ледве дише, а ще таки простягає руки, щоб щось наше загарбати собі (Н.-Лев., І, 1956, 125); Все наче застигло в німому чеканні,.. вогонь ледве диха (Коцюб., II, 1955, 325); Не ди́хати — зберігати мовчання, затамувавши подих. Стала коло матусі і стоїть, не дише, моя рибочка (Вовчок, І, 1955, 41); Чим ди́хає (ди́ше) хто — чим цікавиться, якими інтересами живе хто-небудь. [Терещенко:] Я тут усіх знаю, хто чим дихає (Корн., II, 1955, 98); Треба приглянутись заново до Барила, рознюхати, чим він дише, чого зараз хоче (Кучер, Трудна любов, 1960, 249).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 291.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання