Відмінності між версіями «Димитися»
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
// перен. Виділяти пару, давати випари. В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Панас Мирний, III, 1954, 209); Вогунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 112); Земля і дерева димілися ранішнім паром (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586); | // перен. Виділяти пару, давати випари. В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Панас Мирний, III, 1954, 209); Вогунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 112); Земля і дерева димілися ранішнім паром (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586); | ||
// Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Степан Васильченко, II, 1959, 324). | // Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Степан Васильченко, II, 1959, 324). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | [https://ukrainian_explanatory.academic.ru/39774/%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Великий тлумачний словник сучасної української мови] | ||
| + | |||
| + | ДИМИТИСЯ | ||
| + | і димі́тися, -ми́ться; мн. димля́ться; недок. | ||
| + | Виділяти дим; тліти, виділяючи дим. || перен. Виділяти пару, давати випари. || Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). | ||
| + | |||
| + | [https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Всесвітній словник української мови] | ||
| + | |||
| + | ДИМИ́ТИ[ДИМІ́ТИ] (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ[ДИМІ́ТИСЯ], КУРІ́ТИ[КУРИ́ТИ], КУРІ́ТИСЯ[КУРИ́ТИСЯ], ЧАДИ́ТИ[ЧАДІ́ТИ], ДИМУВА́ТИрозм.,КАДИ́ТИрозм.;КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); - Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? - занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв [вихователь] недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів’я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум’я (А. Хижняк); Не відчували [сталевари] опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський). | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
Версія за 04:13, 25 грудня 2020
Димитися, -млюся, -мишся, гл. Дымиться.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ДИМИТИСЯ і ДИМІТИСЯ, миться; мн. димляться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим. До стелі з лампи довгий гніт димивсь (Іван Франко, X, 1954, 196); Над берегом димилися руїни снарядами запалених домів (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 372); // перен. Виділяти пару, давати випари. В одному [посуді] недопитий холонув чай, а в другому якась бура водиця димилася (Панас Мирний, III, 1954, 209); Вогунці проносились повз .. командира. У коней димилися гарячі ніздрі (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 112); Земля і дерева димілися ранішнім паром (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 586); // Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман). Десь над обрієм, над панськими будинками в лісі кипіли й димились хмари, чорні, як оксамит (Степан Васильченко, II, 1959, 324).
Великий тлумачний словник сучасної української мови
ДИМИТИСЯ і димі́тися, -ми́ться; мн. димля́ться; недок. Виділяти дим; тліти, виділяючи дим. || перен. Виділяти пару, давати випари. || Підніматися клубками, стелитися (про хмари, туман).
Всесвітній словник української мови
ДИМИ́ТИ[ДИМІ́ТИ] (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ[ДИМІ́ТИСЯ], КУРІ́ТИ[КУРИ́ТИ], КУРІ́ТИСЯ[КУРИ́ТИСЯ], ЧАДИ́ТИ[ЧАДІ́ТИ], ДИМУВА́ТИрозм.,КАДИ́ТИрозм.;КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); - Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? - занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв [вихователь] недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів’я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум’я (А. Хижняк); Не відчували [сталевари] опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 278.
