Дивниця

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дивни́ця, -ці, ж. Удивленіе. Дивниця кому. Удивительно кому. Ото мені дивниця, що де воно з хати ся поділо. Каменец. у.


Сучасні словники

Словник української мови. Академічний тлумачний словник ДИВНИ́ЦЯ, і, жін., зах. Диво. Мов людина — от дивниця — Відказала мені птиця (Павло Грабовський, I, 1959, 403); За театр пішов би був на край світа. Не дивниця, що в рідному, тоді темному, як ніч, селі, я.. влаштував виставу (Мирослав Ірчан, I, 1958, 315).

Орфографічний словник української мови

дивни́ця іменник жіночого роду диво діал.

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання