Дибуляти

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дибуля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Идти очень медленно. Ондечки старий дибуля. Черниг. г.

недок., розм. Важко йти; дибати, шкандибати. — Він [хлоп] з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо (Коб., III, 1956, 444); 

Дибуляє парубок сонними вулицями і сам не знає, куди йти (Стельмах, Хліб.., 1959, 143). {{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність / підрозділ=Інститут філології}}