Дибуляти
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 00:51, 20 листопада 2017; Kvkononenko.if17 (обговорення • внесок)
Дибуля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Идти очень медленно. Ондечки старий дибуля. Черниг. г.
недок., розм. Важко йти; дибати, шкандибати. — Він [хлоп] з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо (Коб., III, 1956, 444); Дибуляє парубок сонними вулицями і сам не знає, куди йти (Стельмах, Хліб.., 1959, 143).
{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність / підрозділ=Інститут філології}}
