Двійко

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Двійко, чис. Ум. отъ двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. І. 203.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 218. ДВІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє. Коло стіни стоять двійко дівчаток (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 129); Перед ним.. відчайдушно танцювали двійко циганчат: хлопчик і дівчинка (Олесь Гончар, I, 1954, 9).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання