Відмінності між версіями «Двоїтися»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Сучасні словники)
(Сучасні словники)
Рядок 4: Рядок 4:
 
==Сучасні словники==
 
==Сучасні словники==
 
'''Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 222.'''
 
'''Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 222.'''
ДВОЇ́ТИСЯ, двою, двоїш, недок.
+
ДВОЇ́ТИСЯ, двоїться, недок.
  
1. перех. Ділити надвоє; роздвоювати. Франко не двоїв себе на письменника і приватну людину (Письменники зблизька, 1958, 41); — Доки ми будемо виховувати людей.. «по етапах?» Доки ми будемо двоїти поняття формування людської душі? (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 59).
+
1. Ділитися надвоє; роздвоюватися. Коло розривалось, випускало одних людей, приймало других і знов оберталось живим колесом; пари єднались, розлучались, двоїлись (Леся Українка, III, 1952, 671); Подорожні минули вже луг. Тут дорога двоїлася (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 665);
 +
//  Ставати, бути подвійним, суперечливим; спрямовуватися одночасно на два предмети, дві сторони чого-небудь (про думки, почуття). Свідомість його двоїлась. Чув, що коло його Марічка, і знав, що Марічки нема на світі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 346); У Мартохи двоїлось почуття: і дражнило її панське втручання в її родину, і підлещала панська ласка до її дитини (Леся Українка, III, 1952, 636); — За нове життя треба битися! Двоїтися, вагатися я не стану! (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 324).
  
2. неперех., діал. Лицемірити. Цей не з гнучкохребетних, ніколи двоїти не буде (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 284).
+
2. Здаватися подвійним, подвоюватися (про предмети). Почало темніти, а Параска від вікна не одходить. Світ то двоїться, то троїться у її очах (Панас Мирний, IV, 1955, 62); І коли в очах уже.. двоїлися зорі, вона співала йому колискові про журавля, про чайку (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 216).
 +
♦ Двоїтися в очах (звичайно безос.) — те саме, що двоїтися 2. Хто, як-то кажуть, боїться, тому в очах двоїться (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 22); Руки починали боліти. Від напруження двоїлось в очах (Микола Трублаїні, II, 1955, 83).
  
 
==Ілюстрації==
 
==Ілюстрації==

Версія за 00:23, 5 листопада 2018

Двоїтися, -юся, -їшся, гл. Раздваиваться. Зміевск. у.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 222. ДВОЇ́ТИСЯ, двоїться, недок.

1. Ділитися надвоє; роздвоюватися. Коло розривалось, випускало одних людей, приймало других і знов оберталось живим колесом; пари єднались, розлучались, двоїлись (Леся Українка, III, 1952, 671); Подорожні минули вже луг. Тут дорога двоїлася (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 665); // Ставати, бути подвійним, суперечливим; спрямовуватися одночасно на два предмети, дві сторони чого-небудь (про думки, почуття). Свідомість його двоїлась. Чув, що коло його Марічка, і знав, що Марічки нема на світі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 346); У Мартохи двоїлось почуття: і дражнило її панське втручання в її родину, і підлещала панська ласка до її дитини (Леся Українка, III, 1952, 636); — За нове життя треба битися! Двоїтися, вагатися я не стану! (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 324).

2. Здаватися подвійним, подвоюватися (про предмети). Почало темніти, а Параска від вікна не одходить. Світ то двоїться, то троїться у її очах (Панас Мирний, IV, 1955, 62); І коли в очах уже.. двоїлися зорі, вона співала йому колискові про журавля, про чайку (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 216). ♦ Двоїтися в очах (звичайно безос.) — те саме, що двоїтися 2. Хто, як-то кажуть, боїться, тому в очах двоїться (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 22); Руки починали боліти. Від напруження двоїлось в очах (Микола Трублаїні, II, 1955, 83).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання