Гогіт

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гогіт, готу, м. 1) Ржаніе. 2) Сильный и продолжительный звукъ, шумъ. (См. гоготати. (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98. 1. Видавати сильні глухі переривисті звуки (про грім, полум'я і т. ін.). Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає (Тарас Шевченко, I, 1951, 113); Тільки тепер почув [Саїд], як гоготів.. водоспад (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 249). 2. Видавати звуки, схожі на «го-го» (про гусей). Гуси під небом почнуть гоготіти (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 87); Скільки клопоту в бабусі: Кури, пави, утки, гуси... Ті гогочуть, ті голосять — У бабусі їсти просять (Микола Шпак, Вибр., 1952, 68). 3. розм. Голосно, нестримно сміятися. Пани професори про щось довго сперечались, не слухаючи і перебиваючи один одного: Іваницький тихо, замріяно, зі скаргою, крізь сльози, — Турчинович бурхливо, гогочучи (Петро Колесник. Терен.., 1959, 41); Мов мурашня, копошиться людська маса, вигукує круті слова, гогоче (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 350).