Геродот про життя кіммерійців і скіфів

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Версія від 22:56, 19 березня 2012; Matasar.ei (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Геродот

Геродот Галікарнаський (Herodotus, Ηροδότου), (між 490 і 480 до н. е. — бл.425 до н. е.), давньогрецький історик, названий Ціцероном "батьком історії". За свідченнями Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас. Автор "Історії" в дев’яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів. У III ст. до н. е. александрійські вчені розділили його на 9 книг, давши кожній з них ім'я однієї з дев'яти муз: І. Кліо. ІІ. Евтерпа. ІІІ. Талія. IV. Мельпомена. V. Терпсіхора. VI. Ерато. VII. Полігімнія. VIII. Уранія. IX. Калліопа.

Історія. Книга четверта Мельпомена (фрагменти)

<…>11. Та є ще й інший переказ. Він найбільше поширений, отже, вважаю його правдивим. Згідно з ним кочові скіфи жили в Азії. На них найшли війною масагети. Під їх натиском скіфи перейшли до країни кіммерійців1, — бо ця країна, що її тепер займають скіфи, належала здавна, як кажуть, кіммерійцям. Як зачули кіммерійці, що підходять скіфи, зібрали велике військо й стали радитися. Їх думки розійшлися надвоє, обидві групи вперто обстоювали свою. Кращою була рада царів, але народ гадав за ліпше покинути край і не наражатися на небезпеку; царська думка була така, що треба боротися з прийшлими. Ніхто не хотів поступатися — ані царі народові, ані народ царям; ті хотіли кинути край, оддати без боротьби прийшлим, царі ж думали полягти в своєму краю й не втікати з народом. Вони пам’ятали, скільки добра зазнали [тут], а якого лиха доведеться зазнати в утечі. Такі думки поділили їх на два табори, — а було їх [у обох] по однаковій кількості, — боролися між собою й полягли. Кіммерійський народ поховав їх коло ріки Тіраса2; ще й тепер можна бачити ту могилу. Поховавши їх, вирушив народ з краю, а скіфи прийшли й зайняли порожні землі.<…>

17. Від пристані борисфенітів3 — вона є середньою з-поміж надморських пристаней Скіфії — нині найближче живуть калліпіди4; вони вже погречені скіфи; за ними інше плем’я, що називається алізони. Вони, калліпіди й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алізонів скіфи-орачі5, що сіють збіжжя не собі на поживу, а на продаж. Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля. Оце народи, що живуть за Гіпанісом6 на захід від Борисфена7.

18. А як перейти Борисфен, то зразу ж перша від моря лежить Лісиста [країна], а від неї вгору живуть скіфи-землероби. Ті греки, що живуть над рікою Гіпанісом, називають їх борисфенітами, а самі себе ольвіополісом. Ті скіфи-землероби займають землі на схід на три дні дороги; досягають ріки, що зветься Пантікап8; а на північ треба пливти Борисфеном [вздовж їхнього боку] одинадцять днів. Ще далі на північ тягнеться велика пустеля, а за нею живуть андрофаги9, народ своєрідний, не скіфський. Далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки відаємо, немає ніякого народу.<…>

53. Четверта ріка — Борисфен, що після Істру є найбільшою; на нашу думку, він найбільш плодовитий не лише між скіфськими ріками. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими мутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі. У ньому водяться великі риби без костей до сушення, що звуться антакеї10, й багато іншого, гідного подиву. Аж до країни Геррос, що до неї сорок днів плавби, відома його течія, знаємо, що тече з півночі; а через які краї пливе у вищій течії — ніхто не скаже; мабуть, пливе через пустелю аж до країни скіфів-хліборобів, бо ці скіфи живуть над ним на просторі десятьох днів плавби. Лише цієї ріки, та ще Нілу не можу вказати джерел, але гадаю, що й ніхто з греків [не зуміє цього].
Борисфен тече аж поблизу моря і там разом з Гіпанісом вливається в один і той самий лиман. Шмат же краю між обома ріками називається гора Гіпполая і на ньому стоїть святилище Деметри; за святилищем над Гіпанісом живуть борисфеніти.<…>

71. Похорони царів відбуваються у краю Геррос, до котрого Борисфен ще судноплавний. Коли у скіфів умирає цар, вони там викопують велику чотирикутну яму, а як вона вже готова, беруть трупа. Тіло мерця покривають воском, живіт розпорюють і вичищають, наповнюють товченим шафраном, кадилом, прочитаном і анісовим насінням, а потім знову зшивають. [Мерця] кладуть на віз і везуть до іншого народу [племені]. Ті, що до них привезено мерця, роблять так, як царські скіфи. Відрізують шматок свого вуха, стрижуть волосся, роблять кругом надрізи на руці, дряпають чоло і ніс, проколюють ліву руку стрілою. Звідти [знову] беруть тіло царя на віз і везуть далі, до іншого народу, який під їх пануванням. З ними разом ідуть ті, до яких прийшли найперше. Коли вже об'їдуть із мерцем усі краї, спиняються в Герросі, що є останнім із підвладних їм народів і місцем поховання. Після того, як покладуть мерця в яму на підстилку, застромлюють у землю з обох боків тіла списи, прив’язують до їх вершків поперечні жердини і накривають їх очеретом. Обіч нього [мерця] кладуть до ями одну задушену наложницю, виночерпія, кухаря, конюха, слугу, окличника, коней і первенців всяких інших домашніх тварин, а також золоті чаші; срібла ж і міді не мають у вжитку. Коли це зроблять, засипають наперегони високу могилу, щоб була якнайбільша.<…>

101. Скіфія має вигляд чотирикутника, що в двох місцях прилягає до моря; той бік, що над морем, такий самий завдовжки, як і той, що простягається у глибину краю. Бо від Істра до Борисфена до озера Меотиди11 ще десять; туди ж, у глибину краю, від моря до меланхленів, що мешкають трохи вище від скіфів, двадцять днів дороги; день дороги я приймаю за двісті стадій. Так, отже, скісний бік Скіфії складає сорок тисяч стадій, а простий, у глибину краю, знову стільки ж стадій. Такий завбільшки той край.<…>

105. Неври мають скіфські звичаї. За одне покоління перед походом Дарія мусили вони покинути край через змії. Саме земля вивела із себе багато змій; вони ще й напали з півночі, з пустелі, так що неври мусили покинути свій край і перейти до країни будинів12. Виглядає так, що ті люди чарівники. Скіфи й греки, що живуть у Скіфії, кажуть, що кожен невр раз на рік стає вовком на кілька днів, а по тому знову прибирає давню подобу. Мене в тому не переконали, але вони й далі говорять уперто своє й присягаються, що це [таки] правда.<…>


1Кіммерійці (грец. κιμμέριοι) – стародавні кочовики, які жили на території Північного Причорномор’я і пізніше мандрували через Кавказ до Малої Азії.
2Тірас – грецька назва річки Дністер.
3Борисфеніти – мається на увазі місто Ольвія. Геродот описує торговий шлях греків. Вочевидь греки піднімалися Дніпром на північ до великих порогів. Можливо саме туди приходили купці з північних земель для мінової торгівлі.
4Калліпіди – напівелліни, напівскіфи.
5Скифи-орачі (γεωργοί) названі за співзвуччям їх племінної назви. Можливо місцеві слов’янські племена.
6Гіпаніс – антична назва річки Південний Буг.
7Борисфен — давньогрецька назва ріки Дніпро. Згадується в античних джерелах, працях Геродота, Страбона, Плінія Старшого та інших.
8Пантікап - ріка в Скіфії.
9Андрофаги - грецькою “людоїди”, ближче не знаний народ.
10Антакеї – місцева риба, за припущенням білуга.
11Озеро Меотида – давня назва Азовського моря.
12Геродот повідомляє даню скіфську легенду про переселення скіфів. Змія – втілення злого початку – символізує ворожих прибульців, які вигнали неврів з місць проживання.

Геродот. История в девяти книгах.— Л.: Наука, 1972;
Геродот із Галікарнасу. Скіфія.—К.: Довіра, 1992.— С. 33, 35—36, 47, 51, 61—62.