Відмінності між версіями «Гайдамаха»
(→Зовнішні посилання) |
|||
| (не показані 6 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | ГАЙДАМАКА, и, род. ми. ів, чол., іст. | ||
| + | |||
| + | 1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Степан Васильченко, II, 1959, 358). | ||
| + | |||
| + | 2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918—1920 рр. — солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 8); — Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості — колишній гайдамака (Олесь Донченко, I, 1956, 490). | ||
| + | |||
| + | |||
| + | гайдама́ка – іменник чоловічого роду, істота | ||
| + | |||
| + | (учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні; під час громадянської війни 1918–1920 рр. солдат особливих кінних частин Центральної Ради та Директорії; розбишака, шибайголова - розм.) | ||
| + | відмінок однина множина | ||
| + | називний гайдама́ка гайдама́ки | ||
| + | родовий гайдама́ки гайдама́ків | ||
| + | давальний гайдама́ці гайдама́кам | ||
| + | знахідний гайдама́ку гайдама́ків | ||
| + | орудний гайдама́кою гайдама́ками | ||
| + | місцевий на/у гайдама́ці на/у гайдама́ках | ||
| + | кличний гайдама́ко гайдама́ки | ||
| + | [іст.] | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Гайдамака.png|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Гайдамака1.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Гайдамака2.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Гайдамака3.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
| + | |||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|DxA6xZore8s}} | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| + | Гайдáмаки — (від тур. haydamak — бродник, кочівник, розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої. | ||
| + | Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти польського гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині. | ||
| + | Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час гайдамаччини — соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з гуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення. | ||
| + | Ці гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк. | ||
| + | Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. | ||
| + | Гайдамакам присвячений твір Т. Г. Шевченка «Гайдамаки». | ||
| − | + | Гайдамаки на Житомирщині | |
| − | + | В 1702-1704 pp. овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти польської шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набрала боротьба під час гайдамацького руху в 20-60-х pp. XVIII ст. У червні 1720 р. повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 р. . Злякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті. | |
| + | Гайдамаки на Київщині | ||
| − | + | Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону. | |
| − | + | Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже й контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок. | |
| + | Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків. | ||
| + | Царський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці. | ||
Поточна версія на 19:59, 23 січня 2014
Гайдамаха, м. = Гайдамака. Желех.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ГАЙДАМАКА, и, род. ми. ів, чол., іст.
1. Учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Дід починає розповідати про ті часи, коли гайдамаки панів різали та палили (Степан Васильченко, II, 1959, 358).
2. Під час іноземної інтервенції та громадянської війни 1918—1920 рр. — солдат особливих кінних частин контрреволюційної Центральної ради, а також різних контрреволюційних загонів Петлюри та Скоропадського. Метушня й тривога. Солдатам перетнули путь гайдамаки Центральної ради (Олександр Довженко, Зач. Десна, 1957, 8); — Повне депо наприймав куркулів та інших мерзотників. Є й про нього відомості — колишній гайдамака (Олесь Донченко, I, 1956, 490).
гайдама́ка – іменник чоловічого роду, істота
(учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні; під час громадянської війни 1918–1920 рр. солдат особливих кінних частин Центральної Ради та Директорії; розбишака, шибайголова - розм.) відмінок однина множина називний гайдама́ка гайдама́ки родовий гайдама́ки гайдама́ків давальний гайдама́ці гайдама́кам знахідний гайдама́ку гайдама́ків орудний гайдама́кою гайдама́ками місцевий на/у гайдама́ці на/у гайдама́ках кличний гайдама́ко гайдама́ки [іст.]
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Гайдáмаки — (від тур. haydamak — бродник, кочівник, розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої. Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти польського гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині. Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час гайдамаччини — соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з гуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення. Ці гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк. Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів. Гайдамакам присвячений твір Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».
Гайдамаки на Житомирщині
В 1702-1704 pp. овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти польської шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набрала боротьба під час гайдамацького руху в 20-60-х pp. XVIII ст. У червні 1720 р. повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 р. . Злякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті. Гайдамаки на Київщині
Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону. Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже й контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок. Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків. Царський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці.
