Відважити

Відважити, -ся. См. Відважувати, -ся.

Сучасні словники

ВІДВАЖУВАТИСЯ 1, уюся, уєшся, недок., ВІДВАЖИТИСЯ, жуся, жишся, док. Наважуватися діяти, робити що-небудь, пов'язане з небезпекою; насмілюватися. Є речі такі, що людина мусить на них одважуватись сама, не питаючи ради нічиєї (Леся Українка, V, 1956, 345); На сходах веранди з'являється дівчинка років 12 зі скрипкою в руці. Не відважується увійти (Іван Кочерга, II, 1956, 148); От якось-то й одважилось [щеня] вхопить Шматок м'ясця, щоб не кортіло (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 57); Вона була першою у слободі жінкою, яка відважилася виступити на трибуні (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 258). ВІДВАЖУВАТИСЯ 2, ується, недок. Пас. до відважувати. ◊ Відва́жувати (відва́жити) бе́беха (стусана́ і т. ін.) — сильно бити кулаком. За віщо се він мені бебеха відважив межи плечі? (Сл. Гр.); Корж методично відважував йому замашні стусани (Тулуб, Людолови, І, 1957, 52).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 560.Коментарі (0)