Вуйко

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Вуйко, -ка, м. 1) Ум. отъ вуй. Кіндрат свині брат, а кабана вуйко. Ном. № 12706. 2) Названіе медвѣдя у гуцуловъ. Шух. І. 22.

Сучасні словники

ВУ́ЙКО, а, ч., діал. 1. Дядько по матері, брат матері. — Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючи.., мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість (Коб., III, 1956, 159).


2. Про старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Петро одкинув лопату набік і поліз до отвору. — Ану, давайте, вуйку, свої клешні!.. (Кол., Терен.., 1959, 214); — Ви за свою сміливість, вуйку, два тижні сиділи в тюрмі (Томч., Жменяки, 1964, 104).


3. перен. Ведмідь. Виходив вуйко вранці по суниці, Солодкі в дуплах видирать меди (Перв., II, 1958, 97).

Словник української мови

Медіа

Ілюстрації

640 640 repphoto 6221 38601.jpg Вкпвпвпк.jpeg Вкпукп.jpeg 166165.jpg

Див.також

Приклад використання:« Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючо…, мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість. (Ольга Кобилянська)  »

Про старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Аналог до літературного «пане». переносне: Ведмідь (у такому значенні вживається у гуцулів на Закарпатті). жартівливе, зневажливе: жартівливе (здебільшого на території Наддніпрянської України), та переважно зневажливе у московитів, прізвисько західних українців, які дотримуються звичаю по-різному називати братів батька, матері, на відміну від представників решти території сучасної України, де цей звичай майже зник.

Походження

Етимологію слова виводять з індоєвропейського əṷ-io-s — суфіксального утворення від кореня ōu- / əṷ- / ū-: лат. avus — «дід» і avunkulus — «дядько» лит. avýnas, н.-луж. huj, пол. wuj, wujek і чеськ. ujec — «дядько по матері».

Примітки

↑ Значення слова «Вуй» в тлумачному словнику Даля(рос.) Вгору ↑ В. М. Татищев, «Історія російська в семи томах. Том другий», 1750 Вгору ↑ Презентація несподіваної книги спогадів «Львів понад усе» Ілька Лемка

Джерела

Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 1: А — Г / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 1982. — 632 с. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 121.