Вибухати

Вибухати, -хаю, -єш, сов. в. вибухнути, -ну, -неш, гл. 1) Неожиданно прорываться, прорваться, вспыхивать, вспыхнуть. Дим з коміна вибухає. Вибухла война. Гн. ІІ. 245. 2) Взрываться, взорваться. 3) Только сов. в. Выпалить, выстрѣлить. Вибухнуло в рушниці.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВИБУХА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́БУХНУТИ, ну, неш; мин. ч. вибухнув, пула, ло і рідше вибух, ла, ло; док.

1. Розриватися з дуже сильним звуком і великою руйнівною силою (про вибухові речовини, спеціальні снаряди). Незабаром і на валу, і біля рову почали вибухати бомби, а ядра з свистом котилися по землі, здіймаючи куряву (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 150); Міна може вибухнути під кораблем раніше, ніж потрапити в трал (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 124);
// Розширюватися внаслідок хімічної реакції за дуже короткий час з сильним звуком і великою руйнівною силою (про гази). Властивість цієї породи — боронити штрек: на випадок, якби тут вибухнув гримучий газ, порода душить його (Яків Качура, II, 1958, 99);
// Розриватися, розлітатися на частини від вибуху. Один літак вибухнув високо в небі, бо зенітний снаряд влучив йому, мабуть, у касети з бомбами (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 70); Котел міг вибухнути (Олесь Донченко, I, 1956, 449);
// Раптово і з силою викидати з себе що-небудь; раптово вириватися. Вони [вогняні гори] тихо жевріли, як купа іскристого золота, або вибухали червоним снопом полум'я (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 354); З гудка вибухнула пара — різко стрибнула вгору і рвонулася (Олесь Донченко, I, 1956, 454).

2. перен. Раптово виникати, починатися з великою силою. З боку Миколаєва наближаються червоні, в самому місті почали вибухати робітничі повстання (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 326); Європейська війна, яку протягом десятиріч підготовляли уряди і буржуазні партії всіх країн, вибухнула (Ленін, 21, 1950, 11); На ранок був день його народження. І тоді вибухла їх перша сутичка з матір'ю (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 154);
// Раптово й бурхливо виявлятися (про яку-небудь дію, почуття і т. ін.). Дикий кашель вибухає з грудей Бальзака (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 299); Наллялися вже були кров'ю жили Ясенові, ось-ось вибухне страшний його гнів (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 16);
// чим. Раптово і бурхливо починати плакати, сміятися і т. ін. Тут вибухла Марійка нараз голосним плачем (Ольга Кобилянська, II, 1956, 37); Молодь вибухла реготом, заплескала в долоні (Сергій Воскрекасенко, Весна.., 1939, 17);
// Раптово розсердившись, нестримно виявляти свій гнів. Підлеглі Самієва, які бачили в ньому лише сувору, з норовом людину, здатну часто вибухати, наче порох, тепер не пізнали б свого командира (Олесь Гончар, I, 1954, 14); Я вибухну, якщо Валентин Модестович повторить зараз бодай соту частку того, що я почув од нього… (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 204).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Вибухати, -хаю, -єш, сов. в. вибухнути, -ну, -неш, гл.

1) Неожиданно прорываться, прорваться, вспыхивать, вспыхнуть. Дим з коміна вибухає. Вибухла война. Гн. ІІ. 245.

2) Взрываться, взорваться.

3) Только сов. в. Выпалить, выстрѣлить. Вибухнуло в рушниці.

Ілюстрації