Верхів’я

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Верхів’я, -в’я, с. 1) Вершина; верхушка дерева. Бог узяв.... рукою того дуба за верхів’я, О. 1862. V. 83. 2) Волоса на головѣ, хохолъ. Мужик попав коваля за верхів’я і давай йому метелиці давати. Грин. І. 109.


Сучасні словники

ВЕРХІВ'Я, я, с. 1. Верхня найвища частина чого-небудь; верх (перев. дерева, гори). Зазолотились і верхів'я дерева (Кв.-Осн., II, 1956, 41); Вдалині здіймалися верхів'я гір (Трубл., III, 1956, 402).

2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь. [Валент:] Юрба плескала не тоді, як справді ставав ти на верхів'ї свого хисту, а як спускався до низин (Л. Укр., III, 1952, 290); Я переконаний, що твоє місце на верхів'ях слави (Мик., II, 1957, 52).

3. Верхня течія річки, а також місцевість, що прилягає до неї. Легкий вітерець прилітає десь із дніпрових верхів'їв (Собко, Стадіон, 1954, 345).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Зовнішні посилання