Верба
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:32, 23 квітня 2013; Сабіна Байрамли (обговорення • внесок)
«Словарь української мови»
Верба, -би, ж. Верба, ветла, Salix. Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила. Мет. 113. Не стояла б до півночі з милим під вербою. Шевч. 12. Будь високий як верба, а багатий як земля. Посл. У його на вербі груші ростуть. Онъ вретъ, онъ говоритъ небылицы. Куди не підеш, то золоті верби ростуть. Вездѣ испортишь дѣло. Рудч. Ск. II. 61. Вербу носити почав. Запилъ. Грин. І. 233. 2) — дика = Дереза. Вх. Пч. І. 11. Ум. Вербка, вербиця, вербичка, вербиченька, вербочка.
Сучасні словники
Верба, и, жін.
Тлумачення: Верба — 1)дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками. А над самою водою Верба похилилась (Тарас Шевченко, II, 1953, 8); Хутірець обріс вербами та осокорами (Іван Микитенко, II, 1957, 18).
- [1] - Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 325.
