Ага
І. Ага́, меж. А! Вотъ какъ! А что! Ага, попались. Рудч. Ск. І. 119. ІІ. Ага́, нар. 1) = Эге. А казав же він? — Ага! Шейк. 2) Ироническ.: какъ разъ! Зробив же він своє діло? — Ага! Ага́-га, меж. 1) Выражаетъ удивленіе. Ага-га, яка тут глибочінь! Шейк. 2) A, вотъ что! — Та се не мати йому дала, а сестра. — Ага-га! Ага-га! Це коли повний місяць буває, чи що б то? Ком. І. 47.
Академічний тлумачний словник української мови
І. АГА виг.
- 1. Виражає подив, здогад, пригадування. — Ага, ти заховавсь, — промовила сама до себе і пішла розшукувати [Івася] (Панас Мирний, I, 1954, 252); — Ага, я й забувсь — ось до тебе лист! Здається, від Богдана (Леся Українка, III, 1952, 583); — Скажіть, як звати.., вашого Брянського? Як?.. — Звати? Гм... Дайте подумати... Як це вони між собою... Ага: Юрій (Олесь Гончар, III, 1959, 169).
- 2. Виражає злорадість, насмішку, погрозу і т. ін. «Ага! проклятії поганці, Недогарки Троянські, ланці! Тепер прийшлось вам погибать» (Іван Котляревський, I, 1952, 237); Як вибігли вночі хлопці на дзвін та взнали, що горить Гмиря, зразу й вернулись у хату — так йому й треба! Ага, найшла-таки його погибель (Андрій Головко, II, 1957, 362).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 15.
ІІ. АГА част., розм.
- 1. Уживається при вираженні згоди, потвердження; еге, так. — А казав же він? — Ага! (Словник Грінченка).
- 2. ірон. Виражає заперечення; якраз!, аякже!, чому б не так! — Зробив же він своє діло? — Ага! (Словник Грінченка).
Великий комплексний словник української мови
агá, агú, ор. агóю, ч. [турец. aga - пан]
Фонетичний запис: [агá]
Морфологічний запис: аг-а
Тлумачення: 1. У султанській Туреччині – титул воєначальника і начальників окремих придворних слуг, з 1826 р. офіцер молодшого чину турецької армії.
2. У сучасній Туреччині – заможний селянин.
Російською мовою: агá, агú, і
