Відмінності між версіями «Ага»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
| (не показані 6 проміжних версій 3 учасників) | |||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
'''Ага́-га''''', меж.'' 1) Выражаетъ удивленіе. ''Ага-га, яка тут глибочінь!'' Шейк. 2) A, вотъ что! ''— Та се не мати йому дала, а сестра. — Ага-га! Ага-га! Це коли повний місяць буває, чи що б то?'' Ком. І. 47. | '''Ага́-га''''', меж.'' 1) Выражаетъ удивленіе. ''Ага-га, яка тут глибочінь!'' Шейк. 2) A, вотъ что! ''— Та се не мати йому дала, а сестра. — Ага-га! Ага-га! Це коли повний місяць буває, чи що б то?'' Ком. І. 47. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | <h2> Академічний тлумачний словник української мови </h2> | ||
| + | |||
| + | І. <b>АГА</b> <i>виг.</i> <br> | ||
| + | <ol><li>1. Виражає подив, здогад, пригадування. <i>— Ага, ти заховавсь, — промовила сама до себе і пішла розшукувати [Івася]</i> (Панас Мирний, I, 1954, 252); <i>— Ага, я й забувсь — ось до тебе лист! Здається, від Богдана</i> (Леся Українка, III, 1952, 583); <i>— Скажіть, як звати.., вашого Брянського? Як?.. — Звати? Гм... Дайте подумати... Як це вони між собою... Ага: Юрій</i> (Олесь Гончар, III, 1959, 169). <br> | ||
| + | <li>2. Виражає злорадість, насмішку, погрозу і т. ін. «Ага! проклятії поганці, Недогарки Троянські, ланці! Тепер прийшлось вам погибать» (Іван Котляревський, I, 1952, 237); Як вибігли вночі хлопці на дзвін та взнали, що горить Гмиря, зразу й вернулись у хату — так йому й треба! Ага, найшла-таки його погибель (Андрій Головко, II, 1957, 362).<br> | ||
| + | </li></ol> | ||
| + | <i>Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 15.</i> | ||
| + | |||
| + | ІІ. <b>АГА</b> <i>част., розм.</i> | ||
| + | <ol><li>1. Уживається при вираженні згоди, потвердження; еге, так. <i>— А казав же він? — Ага!</i> (Словник Грінченка). <br> | ||
| + | <li>2. ірон. Виражає заперечення; якраз!, аякже!, чому б не так! — <i>Зробив же він своє діло? — Ага!</i> (Словник Грінченка).<br> | ||
| + | </li></ol><br><br> | ||
| + | |||
| + | <h2> Великий комплексний словник української мови </h2> | ||
| + | <b>агá</b>, агú, <i>ор. </i> агóю, <i>ч.</i> [<i>турец.</i> aga - пан] <br> | ||
| + | <b><i>Фонетичний запис</i></b>: [агá] <br> | ||
| + | <b><i>Морфологічний запис:</i></b> аг-а<br> | ||
| + | <b><i>Тлумачення:</i></b> 1. У султанській Туреччині – титул воєначальника і начальників окремих придворних слуг, з 1826 р. офіцер молодшого чину турецької армії.<br> 2. У сучасній Туреччині – заможний селянин.<br> | ||
[[Категорія:Аг]] | [[Категорія:Аг]] | ||
Поточна версія на 15:34, 22 червня 2023
І. Ага́, меж. А! Вотъ какъ! А что! Ага, попались. Рудч. Ск. І. 119. ІІ. Ага́, нар. 1) = Эге. А казав же він? — Ага! Шейк. 2) Ироническ.: какъ разъ! Зробив же він своє діло? — Ага! Ага́-га, меж. 1) Выражаетъ удивленіе. Ага-га, яка тут глибочінь! Шейк. 2) A, вотъ что! — Та се не мати йому дала, а сестра. — Ага-га! Ага-га! Це коли повний місяць буває, чи що б то? Ком. І. 47.
Академічний тлумачний словник української мови
І. АГА виг.
- 1. Виражає подив, здогад, пригадування. — Ага, ти заховавсь, — промовила сама до себе і пішла розшукувати [Івася] (Панас Мирний, I, 1954, 252); — Ага, я й забувсь — ось до тебе лист! Здається, від Богдана (Леся Українка, III, 1952, 583); — Скажіть, як звати.., вашого Брянського? Як?.. — Звати? Гм... Дайте подумати... Як це вони між собою... Ага: Юрій (Олесь Гончар, III, 1959, 169).
- 2. Виражає злорадість, насмішку, погрозу і т. ін. «Ага! проклятії поганці, Недогарки Троянські, ланці! Тепер прийшлось вам погибать» (Іван Котляревський, I, 1952, 237); Як вибігли вночі хлопці на дзвін та взнали, що горить Гмиря, зразу й вернулись у хату — так йому й треба! Ага, найшла-таки його погибель (Андрій Головко, II, 1957, 362).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 15.
ІІ. АГА част., розм.
- 1. Уживається при вираженні згоди, потвердження; еге, так. — А казав же він? — Ага! (Словник Грінченка).
- 2. ірон. Виражає заперечення; якраз!, аякже!, чому б не так! — Зробив же він своє діло? — Ага! (Словник Грінченка).
Великий комплексний словник української мови
агá, агú, ор. агóю, ч. [турец. aga - пан]
Фонетичний запис: [агá]
Морфологічний запис: аг-а
Тлумачення: 1. У султанській Туреччині – титул воєначальника і начальників окремих придворних слуг, з 1826 р. офіцер молодшого чину турецької армії.
2. У сучасній Туреччині – заможний селянин.
