Відмінності між версіями «Абетка»

Версія за 21:26, 2 листопада 2018

Абе́тка, азбука, алфаві́т — розташована в певному порядку сукупність літер, що застосовуються для запису певної мови. АБЕ́ТКА, и, жін.

«Словарь української мови»

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Валентин Речмедін, Весн. грози, 1961, 224); Якою саме була слов'янська абетка, створена Костянтином, ми так і не знаємо, бо жоден пам'ятник тодішньої слов'янської писемності до нас не дійшов (Радянське літературознавство, 5,1958, 45).

За абеткою — за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті). Словник — книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Леонід Первомайський, III, 1959, 310).

2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст по старій книзі О. Г. Морозов приніс сюди «Українську абетку» Г. Нарбута. Ця книга видана в 1917 р. у Петербурзі (Літературна газета, 11.IX 1959, 3). 3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. Абетка біології. Абе́тка, ки, ж.Азбука. Українська абетка. Вистачив Микола Гаццук М. 1861. Ум. Абеточка.

"Словопедія"

АБЕТКА укр. варіант назви алфавіту (за назвами перших літер а, бе); сформована на підставі кириличної системи знаків; в основу а. сучасної укр. мови покладено так званий гражданський шрифт, запропонований для рос. азбуки при заміні етимологічного правопису на фонетичний.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

АБЕ́ТКА, и, ж.

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. Один чи два рази проказала [Настя] за Чумаком абетку і вже на другий день, дивуючись сама з себе, назвала всі літери (Речм., Весн. грози, 1961, 224); Якою саме була слов’янська абетка, створена Костянтином, ми так і не знаємо, бо жоден пам’ятник тодішньої слов’янської писемності до нас не дійшов (Рад. літ-во, 5, 1958, 45).

За абе́ткою — за порядком літер, прийнятим в абетці (алфавіті). Словник — книга, в якій за абеткою розставлено тисячі, десятки, а то й сотні тисяч слів (Перв., III, 1959, 310).

2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Відомий московський спеціаліст по старій книзі О. Г. Морозов приніс сюди "Українську абетку" Г. Нарбута. Ця книга видана в 1917 р. у Петербурзі (Літ. газ., 11. IX 1959, 3).

3. перен. Основні, початкові відомості з якоїсь науки; найпростіші положення, основи чого-небудь. Абетка біології.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 2.

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Абе́тка, -ки, ж. Азбука. Українська абетка. Вистачив Микола Гаццук. М. 1861. Ум. Абе́точка.

«Словники України on-line»

Попередня сторінкаНаступна сторінкаНаступна статтяПопередня стаття

 Пошук слова	Надіслати  Надіслати	 

Реєстр абера́ція А́бердин а́бердинський аберо́ваний абе́тка абетко́ваний абетко́вий абеткува́ння абеткува́ти Абза́ково А́бзам Абза́ново абза́ц абза́цний абзе́тцерний аби́ аби́ аби́-аби́ аби́де аби́коли аби́куди Абиле́цька аби́-но аби́сь аби́-то

абе́тка – іменник жіночого роду

відмінок однина множина називний абе́тка абе́тки родовий абе́тки абе́ток давальний абе́тці абе́ткам знахідний абе́тку абе́тки орудний абе́ткою абе́тками місцевий на/в абе́тці на/в абе́тках кличний абе́тко* абе́тки* Реєстрових слів - 256618

Іноземні словники

українська-англійська Словник

Переклад на англійська:

alphabet (Noun ) (noun ) [hyphenation: al·fa·be·to;]

 an ordered set of letters used in a language

 A complete standardized set of letters each of which roughly represents a phoneme of a spoken language.

ABC

Рекомендовані джерела

1. Дорошенко Т.С. Великий комплексний словник української мови. – Х.: Торсінг Плюс, 2009. – 768 с.# Загоруйко О.Я. Великий універсальний словник української мови. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 768 с.# Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч.посібн. – 2-ге, вид. виправл. і доп./ С.В.Шевчук, Т.М.Лобода. – К.: Арій, 2008. – 5-7 с.
2. Загоруйко О.Я. Великий універсальний словник української мови. – Х.: Торсінг плюс, 2009. – 768 с.
3. Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч.посібн. – 2-ге, вид. виправл. і доп./ С.В.Шевчук, Т.М.Лобода. – К.: Арій, 2008. – 5-7 с.

Ілюстрації

Цікаві факти

Сучасна абетка

Сучасна українська абетка є кириличною й складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 48 фонем.

21 літера позначає приголосні звуки — б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний [j] (його), а в інших позиціях — нескладовий голосний [i̞] (йду, гай). Літера г позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний [ɦ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [g] (ґава, ґрунт, ґудзик). Літера щ позначає сполучення звуків [ʃt͡ʃ] (щука).

10 літер позначають голосні звуки, з яких а, е, и, і, о, у передають кожна по одному звуку, а літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два ([j + e], [j + u], [j + ɑ] — має, юнак, в'янути). Літера ї завжди позначає два звуки ([j + i] — їжа, з'їзд).

Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон).

В сучасному українському алфавіті немає літер на позначення звуків [d͡z] та [d͡ʒ], йотованого о та нескладотворчого голосного [u̯] (як ў в білоруській мові), хоча ці звуки використовуються в мові. Тому використання буквосполучень дз, дж, ьо, йо регламентується окремими нормами правопису, а літери в та у можуть позначати також напівголосний звук, залежно від позиції у складі.

Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Українська абетка здебільшого фонетична, за винятком звуків [d͡z], [d͡ʒ], [u̯] та подвоєних приголосних [ɲː], [ɟː], [cː], [ʎː], [t͡sʲː], [zʲː], [sʲː], [t͡ʃ˙ː], [ʒ˙ː] та [ʃ˙ː], що не мають окремих літер, і складних правил м'якості чи твердості приголосних, що її зумовлює наступний голосний.

Апостроф, що формально не входить до української абетки, відображає твердість звучання попереднього приголосного перед йотованими і є обов'язковим до використання. Українська латинка існує в декількох варіантах, що відрізняються як набором символів, так і правилами запису звуків, і використовується досить обмежено.

Літери української абетки разом зі звуками, які вони позначають, представлено у таблиці нижче.

Літера та вимова А а Б бе В ве Г ге Ґ ґе Д де Е е Є є Ж же З зе И и І і Ї ї Й йот К ка Л ел М ем Н ен О о П пе Р ер С ес Т те У у Ф еф Х ха Ц це Ч че Ш ша Щ ща Ь м'який знак Ю ю Я я ' апост- роф Відповідні звуки [ɑ] [b] [b˙][1] [w] [u̯] [ν˙][2] [ɦ] [x][3] [ɡ] [d] [dʲ] [ɟː] [d͡z] [d͡zʲ][4] [d͡ʒ][5] [ɛ] [ɛ̝][6] [jɛ] [ɪi][7] [ʒ] [ʒʲː] [d͡ʒ][5] [z] [zʲ] [zʲː] [d͡z] [d͡zʲ][4] [s], [sʲ][8] [ɪ] [ɪ̞][9] [i] [ji] [j] [k] [ɡ][10] [l] [lʲ] [ʎː] [m] [n] [nʲ] [ɲː] [ɔ] [o][11] [p] [p˙][12] [r] [rʲ] [s] [sʲ] [sʲː] [z] [zʲ][13] [t] [tʲ] [cː] [d] [dʲ][14] [u] [u̯] [f] [x] [t͡s] [t͡sʲ] [t͡sʲː] [t͡ʃ] [t͡ʃʲː] [d͡ʒ][15] [ʃ] [ʃʲː] [ʃt͡ʃ] [ʲ] [ju] [jɑ] Багато груп приголосних зазнають у вимові асимілятивних змін, зокрема це буквосполучення:

с + ш → [ш:]: ви́рісши [ви́ріш: и] з + ш в середині слова → [жш]: ви́візши [ви́вʻʻіжши], на початку слова [ш:]: зши́ти [ш: и́ти] з + ж → [ж:]: зжо́вкнути [ж: о́ўкнути], безжа́лісний [беиж: а́лісниĭ] з + ч в середині слова → [жч] безче́сний [беижче́сниĭ], на початку слова → [шч]: зчи́стити [шчи́стиети] з + дж → [жд͡ж]: з джерела́ [жд͡жеиреила́] ш + с' → [с':]: милу́єшся [миелу́јиіс':а] ж + с' → [з'с' ]: зва́жся [зва́з'с'а] ч + с' → [ц'с' ]: не моро́чся [моро́ц'с'а] ш + ц' → [с'ц' ]: на до́шці [на до́с'ц'і] ж + ц' → [з'ц' ]: на сму́жці [смуз'ц'і] ч + ц' → [ц':]: у ху́сточці [ху́стоц':і] На межі слів приголосні [ш], [ж], [ч] перед [с' ], [ц' ] не зазнають асимілятивних змін: [ваш с'інокі́с], [де ж с'і́сти], [ско́р'увач ц'ілиени́] д + с → [д̑зс]: ві́дступ [вʻʻі́д̑зступ] д + ц → [д̑зц]: відцура́тися [вʻʻід̑зцура́тиес'а] д + ш → [д͡жш]: відшліфува́ти [вʻʻід͡жшл'іфува́ти] д + ч → [д͡жч]: відчини́ти [вʻʻід͡жчиени́ти] д + ж → [д͡жж]: віджива́ти [вʻʻід͡жжиева́ти] д + з → [д̑зз]: ві́дзвук [вʻʻі́д̑ззвук] т + с → [ц]: бра́тство [бра́цтво] т + ц → [ц:]: кори́тце [кори́ц: е] т + ш у нормальному темпі мовлення → [чш]: бага́тшати [бага́чшати], у жвавому мовленні → [ч:]: [бага́ч: ати] т + ч → [ч:]: кві́тчати [квʻʻіч: а́ти] При вимові відбувається також спрощення в групах приголосних:

нт + ськ → [н'с'к]: студе́нтський [студе́н'с'киĭ] ст + ськ у звичайному темпі → [с'к]: туристський [тури́с'киĭ], у повільнішому → [с':к]: [тури́с':киĭ] нт + ст → [нст]: аге́нтство [аге́нство] ст + ц' → [с'ц' ]: арти́стці [арти́с'ц'і], у старанній вимові→[с'ц':]: [арти́сʻʻц':і] ст + ч → [шч]: невістчин [неивʻʻі́шч иен] ст + д → [зд]: шістдесят [шʻʻіздеис'а́т] ст + с → [с:]: шістсот [шʻʻіс: о́т] Сполучення чн у деяких[16] народно-побутових словах вимовляється як [шн]: [со́н'ашниĭ] день, [ја́шн'і] крупи, [смашна́ јаје́шн'а], [пшеини́шниј] хліб, [моло́шна] каша. Літери української абетки за формою бувають великі й малі, а за різновидом — друковані й писані.

Більше читайте тут:

• Абетка в "Тлумачному словнику онлайн".

  -и, ж.

1. Сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених у певному усталеному порядку; алфавіт, азбука. За абе́ткою — в алфавітному порядку.
2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар.

• "Академічний тлумачний словник"

АБЕТКА, и, ж.